2

Експерт: Скільки можуть коштувати Путіну його імперські амбіції

Про перспективи нового об'єднання і про те, скільки можуть коштувати Путіну його імперські амбіції і чи вистачить у Росії коштів для "покупки" нових союзників, виданню "Ділова Столиця" розповів екс-директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції, експерт з міжнародного та європейського права Вадим Трюхан.

Вадим Валерійович, чим Євразійський союз буде відрізнятися від малоефективного СНД?

В.Т. Різниця між ЄврАзЕС і СНД величезна. Співдружність незалежних держав створювалося з метою зберегти економічні та гуманітарні зв'язки. У Москві сподівалися, що СНД зможе повністю замінити СРСР, однак цього не сталося. Вже у момент створення СНД зіткнулося з труднощами юридичного характеру.

Значення будь-якої ініціативи Москви нівелювалося без підтримки Києва. Разом з тим Україна, виступивши в Біловезькій Пущі засновником СНД, так і не стала повноправним членом Співдружності, ратифікувавши статут об'єднання з безліччю застережень. Ми не користуємося повним обсягом прав і зобов'язань.

По суті, це скувало розвиток інтеграційних процесів і зробило союз марним форумом в більшості своїй авторитарних лідерів. Зрозумівши це, Росія почала дивитися на СНД як на тимчасовий формат. Ідея Путіна про створення альтернативного інтеграційного союзу з більш жорсткими правилами з'явилася більше 10 років тому.

Таким чином, зона вільної торгівлі переросла в ідею митного союзу, над яким у майбутньому повинен бути створений економічний союз - ЄврАзЕС.

Багато в чому ЄврАзЕС копіює європейську модель інтеграції. У чому будуть суттєві відмінності Євразійського економічного союзу від того ж ЄС?

В.Т. У ЄС чітко виписані економічні та політичні критерії входження будь-яких нових членів - так звані Копенгагенські критерії членства. Тому протягом усього існування ЄС туди стоїть черга з бажаючих приєднатися. У ЄврАзЕС, навпаки, немає чітких правил, там лише політика.

Основне завдання РФ - залучити в союз хоча б когось. Добровольців, охочих до нього вступити, немає. Росія примушує до членства за допомогою торгових воєн, введення бар'єрів для товарообігу, жорсткості режиму перебування в країні, тисне на країни з допомогою ціни на газ. В ЄС така політика неможлива в принципі.

Які країни Росія намагається втягнути в Євразійський економічний союз?

В.Т. Поки ведеться робота з колишніми республіками СРСР. Але перед тим як вступити в ЄврАзЕС, країни мають стати учасниками Митного союзу. Зараз до цього рухаються Киргизія та Вірменія.

Примітно, що обидві ці країни вже є членами СОТ, в той час як Білорусь і Казахстан - ні. Як вони зможуть вступити в митний союз з державами, які не оформили своє членство в СОТ, - загадка.

Вірменія впродовж двох років рухалася в бік ЄС, але в останній момент передумала. Як і Україна, вона не підписала у Вільнюсі договір про асоціацію. Для Європи це був шок. У результаті такого повороту Вірменія тепер несе збитки.

А ось Грузія працює за програмою Східного партнерства. Вона має чіткий євроатлантичний вектор. Якщо влада його змінить, вона тут же втратить підтримку і буде зміщена.

Серед потенційних учасників розглядався і Азербайджан. Але він має у розпорядженні серйозні нафтогазови ресурси, проводить диверсифікацію економіки і з кожним роком все менше залежить від Москви, більше потрапляючи під вплив Туреччини.

Ну і, звичайно ж, ставка робиться на Україну. В принципі, з юридичної точки зору неважливо, скільки учасників буде в ЄврАзЕС. Але з точки зору геополітики таке об'єднання приречене без участі в ньому нашої країни. Крім України, з країн СНД ніхто не дасть новому союзу додаткової вартості.

Західні експерти озвучували думку, що ЄврАзЕС може успішно існувати і без України, якщо до нього приєднається Туреччина. Реалістичний такий варіант?

В.Т. У геополітиці немає нічого неможливого. Будь-яка країна може вступити в об'єднання. Хоча для Туреччини вступ до ЄврАзЕС означало б розрив договору про митний союз з ЄС, який діє з 1996 року. Це зараз виглядає просто неймовірно.

Залучити ж в союз треті країни, такі як Іран, Індія, Китай, - дійсно нереально. Ці держави з іншого світу. У них зовсім інша модель економічного розвитку, інші інтереси, стратегії.

ЄврАзЕС їм потрібен хіба що як ринок збуту своїх дешевих товарів та отримання дешевих ресурсів.

Які важелі Кремль задіє, щоб втягнути в союз нових учасників?

В.Т. Москва готова користуватися і батогом, і пряником, причому батогом в першу чергу. Це і заборона на торгівлю та протидія на кордоні, і міжнародний тиск через різні організації, підривна діяльність, пропаганда, дезінформація і т.д. А от можливості Кремля роздавати пряники дуже обмежені. Кредити від Москви менш вигідні, ніж позики МВФ.

Російські гроші короткі - на один-два роки, в той час як міжнародні фінансові організації можуть надавати ресурс на 10 років. Крім того, російські гроші обходяться дорожче. Путін дає кредити під 5 % річних, а МВФ - під 3-4 %, причому з пільговим періодом, коли не сплачуються відсотки.

Умови МВФ прозорі і незмінні. А ось про умови Росії немає жодної достовірної інформації. Наприклад, взагалі незрозуміло, чи існує якийсь договір щодо надання кредиту Україні. Його поки ніхто не бачив, є лише заяви сторін.

Згідно з цією інформацією російська сторона кожен квартал буде приймати рішення, чи продовжувати кредитувати Україну. Якщо Київ знову зробить крок назустріч Європі, нові транші з Москви тут же припиняться.

Деякі вважають, що інвестиції від Росії зможуть підняти ряд галузей нашої економіки, такі як суднобудування, авіабудування, машинобудування. Але це порожні розмови.

Росії не потрібен конкурент, що розвивається за європейською моделлю. Путіну потрібна підконтрольна Україна, де рівень життя буде нижче, ніж у Росії, бажано з авторитарним, "невиїзним" на Захід маріонетковим режимом.

У скільки росіянам потенційно може обійтися " покупка" лояльності сусідів?

В.Т. Москва вже заявила про готовність платити по $ 7-8 млрд щорічно Білорусі та позичити $ 15 млрд Україна. Благо потреби Вірменії менше, ніж України. Так, ще в 2009 році Росія надала Вірменії $ 500 млн під 4 % річних. Але, навіть попри рішення Єревана про приєднання до Митного союзу, мова про "прощення" боргу не йде.

Крім того, Росія також може надавати знижки на газ, як це мало місце у випадку з Україною. Ціна на блакитне паливо для нашої країни була знижена приблизно на 30 % - до $ 268,5 за куб. м. Щоб "заохочувати" своїх сусідів до політичного партнерства, фінансових запасів Москви вистачить ще на 5-10 років, не більше. Росія сама залежить від експорту нафти і газу, обсяги якого падають.

Крім того, якщо Катар, ОАЕ та інші близькосхідні країни використовують свої доходи від нафти на розвиток інших галузей економіки, то Росія витрачає гроші на підтримку соціальних стандартів (щоб не допустити голодних бунтів) і свої політичні амбіції.

Москва не здатна надати своїм партнерам кращої моделі розвитку. Шлях через підкуп призведе до невдачі. Хоча й недооцінювати прагнення Росії не можна. Навіть в Україні значна частина населення вважає, що російський вектор для України краще, ніж шлях до ЄС.

Що для Росії означає втрата впливу на сусідів?

В.Т. Росія - найпотужніший геополітичний гравець. Вона вважає себе ключовою імперією в світі. І її колишню міць зараз намагається відродити російське керівництво. Питання контролю сусідів для Кремля - це можливість зміцнення своєї влади. Втрата впливу - це поразка еліти країни.

Тому Росія буде кидати в топку своїх імперських амбіцій всі існуючі ресурси. Проте нам потрібно нарешті навчитися працювати з Росією. Москва має план дій щодо України. Нам же потрібно виробити свій план дій. Він повинен бути конструктивним і спрямованим на захист наших власних національних інтересів.

Антон ГАЛЬЧИНСЬКИЙ,

Фото Володимира Раснера,

ДС