5

Партизани, яких хочуть забути

Ось тільки одних партизанів держава шанує, а інших вперто намагається забути.

Мабуть, немає більше країни, окрім нашої, де під час Другої світової війни діяло стільки різних партизанських рухів. Польська Армія Крайова, радянські партизани, Українська повстанська армія… Їхні загони часто перебували в одній і тій самій місцевості. До їхнього складу нерідко входили бійці, які жили в одному селі. Звісно, частина угруповань червоних партизанів була укомплектована солдатами з «великої землі». Часто це були професійні вояки, диверсанти й розвідники. Але все ж значна частка — це українці й жителі наших сіл, які чи то за переконаннями, чи то через якісь обставини пішли до лісу з червоним прапором.

Інша ситуація з Армією Крайовою — до цього формування входили переважно поляки. Але в більшості випадків це поляки, які мешкали на території Західної України. Хоча й до АК часто входили «професійні» вояки.

Від обох попередніх відрізнялась Українська повстанська армія. Сформована переважно з українців, вона мала за мету відновлення української держави у будь-який спосіб. Її гаслом було «Здобути українську державу, або згинути в боротьбі за неї».

Після перемоги СРСР (та її тодішніх союзників) у Другій світовій війні героями були оголошені радянські партизани. Вояки УПА — тавровані зрадниками й бандитами. Про бійців АК узагалі воліли мовчати. Ділитися славою перемоги з ними ніхто не збирався, та й псувати стосунки з «братнім польським народом» теж охочих не було.

Часи змінились. Україна стала незалежною. Про Українську повстанську армію почали говорити вголос. Однак за 20 років незалежності влада не спромоглася відзначити своїх партизанів на державному рівні. Нинішні керманичі нашої держави цього року вшанували партизанів радянських. Навіть рекомендували місцевим радам назвати (чи відновити назви) вулиці іменами партизанських командирів. На в’їзді до столиці встановили знак, який сповіщає, що «Київщина — край партизанської слави». У мене питання: а як же українські партизани і польські? Ну, припустимо, польські партизани — клопіт самої Польщі. Але де ж ушанування партизанів українських? Чи, може, вони брали зброю в руки не за Україну? Чи скажете, що воювали вони проти свого народу?

Нещодавно мені до рук потрапила книжка, написана полковником розвідки Георгієм Санніковим, який у молоді роки був офіцером НКВС у нас на Рівненщині й боровся з УПА. То він жодного разу у своїй книзі не назвав «бандерівців» убивцями чи бандитами. Він називає їх своїм ворогом, суперником і пише про їхній професіоналізм та вперту незламність у боротьбі.

Панове політики, почитайте! Може, тоді щось зрозумієте. Може, тоді до вас дійде, що живучи в Україні, ви маєте пам’ятати тих, завдяки кому сидите у теплих кабінетах. Бо не було б їх тоді, не було б України зараз.

За 20 років незалежності ви спромоглися відзняти лише чотири фільми про УПА: «Нескорений», «Залізна сотня», «Розстріляні світанки» й «Останній бункер». Коли я щось забув — то нагадайте. А скільки фільмів про радянських та польських партизанів? Поцікавтесь!

Сьогодні, 14 жовтня, у день, який вважається в народі Днем УПА, українці вшановуватимуть пам’ять своїх партизанів без вас. Подумайте, чи не станеться так, що й подальша історія України теж буде без вас…

Олексій КРИВОШЕЄВ