8

Районка web 2.0

Як і в кожній провінції, у нас у Старокостянтинові (Хмельницька обл.) теж є своя газета, котрою дуже пишається міська влада. На виданні написано «інформаційно-аналітичний тижневик», як, певно, чи не на кожній містечковій газеті в Україні. Чим менше містечко, тим більше понтів.

В цих газетах інформацію, не говорячи вже про аналітику, надзвичайно важко знайти навіть вузькому спеціалісту. Але написано, що «інформаційно-аналітична», — от усі й ведуться. У нас народ звик довіряти паперам.

З міського бюджету щороку виділяють кошти (130 тис. грн цьогоріч) для штучного підтримання життя цього витвору нездорової психіки комуністичних пропагандистів. Газету насправді заснували вже за часів незалежності, але за образом і подобою найбезглуздіших комуністичних агіток.

У кожному номері нелюдською мовою і без претензії на хоч якісь жанри журналістики пишуть про важливі для людей питання — податки, комунальні проблеми, соціальні пільги. Але вся ця «аналітика» просто «передирається» з документів міської ради. Тому як і чиновники мало що тямлять у цих документах, так і населення практично нічого не розуміє з того суцільного потоку канцеляризмів та довжелезних цифр «талановитих» журналістів. Та хто би то читав? Наївні хіба…

Однією з улюблених тем нашої міської газети є всілякі привітання від чиновників. «От зі святом вас, шановні комунальники. Нелегка у вас робота», — говорить міський голова чи ще якась там голова у піджаку. І так на півсторінки. У наших краях це називається «актуальне інтерв’ю»! Останнє ж питання у цьому «інтерв’ю» традиційно хвилює всіх. «Що ви хочете побажати нашим комунальникам чи ще якимось там начальникам?»

А ще у міській агітці є новини від міліції, де повнотекстово друкують всі шедеври наших охоронців правопорядку. Часом навіть замість анекдотів можна почитати в автобусі. Іноді редакція друкує творчі доробки земляків, які, вочевидь, мають відволікти домогосподарок від телевізорів і відновити у їхній пам’яті образи літер української абетки. Переважно це історії про нещасливе кохання, але з обов’язковим провінційним «хепі-ендом».

Іноді журналісти ходять на події та пишуть «репортажі-стенограми» із засідань сесій міської ради чи ще якихось заходів за участі міського голови. Провінційні журналісти ще не балувані всілякими там інформаційними агенціями, Інтернет-виданнями, блогами чи мікроблогами. Максимум, де вони «сидять» у вільний від «тяжкої» праці час, — це в «Однокласниках», що аж ніяк не впливає на якість їхніх текстів.

А взагалі цю газету у Старокостянтинові… купують. А знаєте, чому? Ні, не через патріотизм і несамовите кохання до мера — видавничого ентузіаста. А через те, що там є ПРОГРАМА, оголошення та сторіночка привітань! То, може, не потрібно мучити фотографа, редактора і ще купу «журналістів», які протягом тижня дуже страждають від «важкого» відсиджування своїх трудоднів, а почати випускати газету в рулонах, ой, перепрошую, видавати лише те, що справді цікаво людям. Адже газета друкується за гроші громади, а не міського голови, який з кожним новим числом дедалі відвертіше готується до виборів.

Ірина РОЖОК-КАПРАНОВА