3

Звична справа - вибори

Так вже сталося, що в столиці на дві повноцінні посади призначають півтори людини. І голова КМДА не зовсім мер, і мер не зовсім те, що голова адміністрації. Щось таке, серединка на половинку. Донедавна було простіше, бо одна людина була і мером і керівником адміністрації. Потім «космічні» аномалії призвели до розподілу посад і тепер «крєпкому хозяйственніку» на одному стільці не зручно, а на два не дозволяють політичні габарити.

Але старатися треба, бо черга кандидатів  на посаду - як лава запасних у Барселони. Спробуємо спрогнозувати поведінку якщо не всіх, то основних політичних гравців.

Найскладніше, певно, визначитися із датою проведення виборів, які в нашій країні, як правило призначаються  з огляду не на конституційні строки, а на політичну вигоду. То ж коли і кому вибори вигідні і зручні?

На данному етапі  відповідь на це питання не може дати ні влада, ні опозиція. У обох «прохідні кандидати» на мерське крісло відсутні. У Партії Регіонів є діючий голова КМДА - Попов, у опозиції – умовно Кличко. Обидві кандидатури політично віртуальні. Ймовірність перемоги першого вкрай низька, за умови висування єдиного кандидата від опозиції. Кличко єдиним узгодженим бути не хоче, і всіляко ухиляється від відповіді. Фінт вухами від Батьківщини про беззаперечну його підтримку у разі висунення, схожий на совкові вибори старости класу – висуваємо будь-кого окрім себе, щоби потім поглузувати з невдалих спроб взяти самовідвід. Одним словом, доволі недолуга спроба випхати з парламенту третього, розписавши опозицію під куполом на двох. Цілком у стилі об’єднаної опозиції.

Те, що мерське крісло наразі не є майданчиком президентських амбіцій – факт. Київ з його купою комунальних проблем та системою ручного фінансування, яке повністю залежить від подачок Кабміну, практично не залишає поля для маневру новообраному меру. Будь-якого опозиціонера Кабінет міністрів задушить за кілька місяців. Кличко це розуміє. Задача максимум в даній ситуації – знайти максимально зрозумілу і аргументовану відповідь – чому я відмовився.

Діючий голова КМДА як ймовірний кандидат від влади, в ситуації не менш патовій. Парламентські вибори показали, що кияни ладні голосувати за будь-яку кандидатуру від опозиції, аби не за регіоналів. Попов вже зробив кілька спроб відмежуватися від Партії. Публічно розкритикував столичний бюджет на 2013 рік (навіть пропустив засідання Київради, на якому документ приймався). Заявив про можливість призупинення свого членства в ПР. Спроба повернути Гостинний двір у комунальну власність, правда, виявилася невдалою – київрада рішення провалила. Імідж управлінця-господарника себе не виправдав. Та й погода  підкачала. Асфальт зійшов одночасно зі снігом і тисячі нейтральних виборців перетворилися на «борців з окупаційним режимом».

То ж по строках столичних виборів – ясно, що нічого не ясно. Вони по суті не вигідні ані владі, ані (до появи узгодженого кандидата) опозиції. Принаймні цієї весни. І це, якщо не враховувати той факт, що вибори взагалі можуть бути визнані позачерговими і мер з київськими депутатами обереться на 2 роки – до 2015.

У даній ситуації багато експертів розглядають можливість висунення на мерське крісло нейтральної кандидатури. З тих що на слуху і реально можуть претендувати - Петро Порошенко та Анатолій Гриценко.

Перший останнім часом активно просуває себе в якості нейтрального кандидата і веде перемовини із зацікавленими сторонами. Запустив інформаційну кампанію у ЗМІ. Всіляко позиціонує себефігурою, рівновіддаленою від ПР та ОО. Другий, у властивій лише собі манері, заявив про готовність піти у мери, якщо громада підтримає.

У випадку політичних домовленостей щодо нейтральної фігури Порошенко, на мою думку, матиме перед Гриценком фору. Хоча Анатолій Степанович особисто мені на посаді столичного керманича видається органічнішим. Його реформаторські здібності та вміння гнути свою лінію Києву потрібні.

Є ще кандидати другого ешелону.  Катеринчук – як «неувядающая макарена».  Балотується більше за звичкою, аніж з необхідності. Хоча може і виторгує собі 2-3 місця у списку ОО до Київради. Кужель – чому б і не спробувати. На виході – ті самі дивіденди, що і у Катеринчука. Можливо Пилипишин. Родзинкою виборів міг би стати відроджений з попелу Черновецький. Це булоб цікаво і не стандартно. Тим більше, що його агітаційна мережа тих кому за 60, досі фукціонує, хоча і працювала на трьох-чотирьох замовників восени 2012.

Що стосується системи виборів до Київвради, то розглядати її необхідно виключно через призму електоральної підтримки Партії Регіонів, яка на парламентських виборах склала у столиці 12,6% по партійному списку і жодного мажоритарника.  Відповідь очевидна. Вибори пройдуть або за змішаною системою, або за чистою мажоритаркою. В останньому варіанті регіонали намагатимуться протиснути до Київради максимальну кількість «самовисуванців».

Опозиції головне не захворіти на «запаморочення від успіхів» і проводити активну кампанію, не розрахувуючи на кумулятивний ефект бренду, яким користалися мажоритарники на парламентських виборах, проводивши кампанію мляво, не системно, а подекуди взагалі беззмістовно. Київрада не парламент, і виборці в більшості своїй функції місцевих депутатів розуміють.

Не виключені запуски «громадських проектів» - екологів, захисників історичних пам’яток, борців із свавіллям чиновників  у сфері ЖКГ. То ж завдання максимум для влади – створити мажоритарну більшість або потужну фракцію опозиціонерів. Для ОО – показати виборцям усієї країни перед президентськими перегонами, як стрімко Партія Регіонів втрачає підтримку.

Агітаційна кампанія проводитиметься із застосовуванням усього арсеналу засобів. Попри абсолютний провал «гречкових методів» на парламентських виборах у столиці, вони все одно будуть. До них звикли технологи (малоконтрольована стаття бюджету) та кандидати, яким згори дадуть рознарядку забезпечити «покращення» на ввіреній території в найстисліші строки. То ж можемо сподіватися, що все буде пофарбовано, відремонтовано, підстрижено та посипано піском.

Якщо говорити про ідеологічну складову, то вона має доноситись до виборців шляхом особистого контакту – вуличних зустрічей кандидата та системної роботи агітаційної мережі. З першим все більш менш зрозуміло. А от системної агітаційної роботи з виборцями ніхто не веде через невизначеність по даті виборів і їх формату. То ж кампанія буде  стрімкою та дещо сумбурною.

У підсумку зазначу: коли б не відбулися вибори і за якою системою не проводились, все одно виграють кияни. Український виборець уже не такий романтичний, як у 2004. Він трансформувався у прагматика, який витискає максимально можливе з усіх кандидатів, а голосує за кого хоче.

Євген ШАЯН,

експерт GMT group