46

Артем Стельмашов: «Політика таки може бути справжньою, від щирого серця»

Про це, про студентське самоврядування, політичну волю та подвиги у політиці і відбулася наша розмова з громадським та політичним діячем, головою Київської організації УП «Собор» і реальним претендентом на місце в новому складі Київради Артемом Стельмашовим.

- Як ви оцінюєте важливість подібних заходів?

- Будь-які форми  для підняття таких важливих питань я лише вітаю і ставлення моє до них виключно позитивне. Але, на жаль, зараз молодь дуже пасивна і відсторонена. Козацький звичай «моя хата скраю – першим ворога стрічаю» багато молодих людей зараз використовують лише у першій його частині. Деяким дуже паралельні глобальні процеси, кожен більш-менш цікавиться тим, що відбувається у нього під носом і то не завжди.

- А ви за часів свого студентського життя мали можливості брати участь у заходах такого масштабу?

- Так, і такий досвід у мене був. Наша молодіжна організація «Український Молодіжний Собор» перша вступила в LYMEC (міжнародне молодіжне об’єднання Європи, яке поширює ліберальні цінності серед молоді – прим. авт.). Не дуже довго ми там були, але вступили і після цього постійно брали участь у всеєвропейських заходах ліберального спрямування. Це був досить серйозний рівень і приємно, що ми йому відповідали.

- Зрозуміло, що студент Артем Стельмашов мав вкрай активну позицію. В чому саме вона проявлялась у межах саме вишу? 

- Активність ця була пов’язана, в першу чергу, зі студентським самоврядуванням. На другому курсі мене за один місяць обрали старостою групи, старостою курсу, а потім і головою студради  нашого Видавничо-поліграфічного інституту. Протягом чотирьох років мого головування я постійно займався самоврядуванням студентів. В той час ми намагалися зосереджувати нашу увагу не тільки на розвагах, як зараз – багато студрад занурилось виключно у вечірки і подібну розважальну діяльність, але й займалися соціальними питаннями.

А вже з третього курсу я очолив Київську молодіжну організацію «Український Молодіжний Собор», і  в рамках цієї діяльності ми досить активно втілювали у життя заходи як на рівні університету, так і на рівні Києва.

- Чи можете навести якійсь приклад з тих часів?

- Наприклад, ми реалізовували декілька програм спільно з міністерством сім’ї та молоді (на той час) з підвищення інтернет-освіченості та правової грамотності молоді. Ми також влаштовували екскурсії по місцях, як-то кажуть, української бойової слави. Коротше кажучи, намагалися займатися і просвітницькою діяльністю, і діяльністю соціальною, і суто молодіжною. 

- Наскільки мені відомо, ви почали свій професійний шлях із медіа?

- Ще десь у дев’ятому класі школи я почав співпрацювати з тижневиком «Футбол», перекладав англомовні статті. Переклав навіть книжку про Роберто Баджо (визначний італійський футболіст, за інтернет опитуванням ФІФА він є четвертим гравцем 20 століття, після Марадони, Пеле та Еусебіу – прим. авт.), яка також вийшла друком у чотирьох номерах "Футболу". В останніх класах почав писати сам,  це так само була спортивна журналістика. А вже за часів студентського життя я почав працювати в політичній редакції інформагенції УНІАН.

- І саме в цей період ви опинились в політиці?

- Ні, політика в мене почалася набагато раніше. Як тільки мені виповнилося 18 років, я почав займатися громадсько-політичною діяльністю. Сам шлях у політику почався досить смішно, можна сказати – невдало. Один з викладачів кафедри історії, який викладав у нас в ВПІ, ще на першому курсі побачив в мені, як йому здалося, лідерські здібності і запропонував очолити молодіжну прокомуністичну організацію «Прометей». Я дуже довго вагався, один раз навіть сходив на їхнє засідання. Але те, що вихований я був на антирадянських цінностях, не дозволило мені йти проти своєї волі і займатися тим, що не лежить до душі.

І ось, з огляду на те, що політика вже зайнялася мною, потрібно було визначатися зі своїми переконаннями. Тоді саме починала створюватися молодіжна організація «Український молодіжний собор», і переконання мої абсолютно чітко легли в цю нішу: правоцентристську, ліберальну, демократичну і волелюбну.

- Ви є автором багатьох проектів. Серед них особливе місце посідає проект «Маніпуляціям-НІ!».

— «Маніпуляціям-Ні!» – це така собі віртуальна активність, яка спрямована на те, щоб зменшити кількість маніпуляцій, які постійно ллються на нас з ТБ і мережі. Втілюємо ми цей проект у життя шляхом того, що пояснюємо людям, в чому ці маніпуляції, власне, полягають. Своїми акціями, такими як: «День без ТБ», «Тиждень без ТБ», «Місяць без ТБ» ми не тільки влаштовуємо прикольні флеш-моби із розбиванням телевізору або роздаванням книжок і підручників дітям. Це така ініціатива, де ми намагаємось навчити людей захищати свій мозок від того, що їм нав’язується. Бо коли ти свідомо і критично слухаєш політика, ти не даєш йому тобою скористатися.

- Протягом 6 років ви працювали на державній службі. Чи вдалось вам і там згуртувати людей навколо якоїсь ідеї?

— Тоді, в 2005 році, після Помаранчевої революції, в мене був такий романтичний період, коли я повірив, що багато чого справді можна змінити. Тоді я свідомо пішов на державну службу. Не знаю, чи це були втрачені роки, чи ні, може, я там чомусь і навчився, але чесно вам скажу – було досить велике розчарування. І я добре собі уявляю, чому зараз туди не рветься молодь. По-першу, тому що атмосфера така, що нормальній молодій амбітній людини це не сподобається, бо за якостями її там не оцінять. По-друге – це корупція, рука руку миє, кругова порука тощо. Коли бачиш це, часто руки просто опускаються.

Власне для того, щоб руки у молоді не опускалися, ми і створили Ініціативну групу молодих держслужбовців, де об’єднали молодих службовців різних міністерств і відомств. Державна служба для мене – це пройдений етап обмеження свободи. Хочеться, щоб це місце було, як-то кажуть, місцем подвигу, а не корупційного заробляння коштів. Розчарованість від держслужби велика, але ще більше бажання змінити її на краще.

- Ви щойно згадали про корупцію. Як громадський та політичний діяч, яких би заходів ви особисто вжили для подолання цього явища?

- Для цього потрібна лише жорстка політична воля. Воля довести до кінця це рішення. Якщо в Україні дійсно буде відповідальність за хабарництво, і буде ряд показових, а не показушних процесів, під час яких чиновники справді побачать, що брати хабарі небезпечно – корупцію буде подолано. Якщо буде політична воля, то нічого тут немає складного: «зачистити» нечесних людей, ув’язнити на певний термін, і люди дійсно побачать, що за хабарництво можна понести відповідальність. Зараз люди так багато грошей витрачають на те, щоб потрапити в політику, що потім роблять усе, щоб просто їх відбити. Потрібно повністю відійти від  закону «гроші вирішують все».

Може, це звучить занадто романтично, але я йшов у політику , щоб дійсно змінити державу, і я ще досі вірю в те, що ми можемо це зробити. Шляхом еволюції, шляхом революції свідомості, а не кривавих побоїщ. Хочеться також, щоб люди усвідомили, що вони – є справжнє джерело влади і саме вони її контролюють.

- З кого починати революцію свідомості, як не з молоді. Ви, до речі, є засновником Молодіжно-тренінгового центру. Що це за центр?

— Молодіжно-тренінговий центр ми заснували рік тому. Змінили вже декілька приміщень, тому що далеко не всі розуміють нашу філософію – а ми переконані, що маємо навчати людей безкоштовно. На базі центру відбулося вже більше як 50 тренінгів на теми від журналістики та PR до особистісного зростання і лідерства. Наповнити центр нам в той же час вдалося досить серйозними викладачами, здебільшого практиками, що є для нас принципово важливим.

Зараз ми вирішили йти у виші, до студентів напряму. Треба йти до людей, а не чекати, коли вони прийдуть до тебе. Себто, це буде ще більш активна позиція з нашого боку. Молодь потрібно налаштовувати на те, що попереду доросле життя з конкретними завданнями, які вони з легкістю зможуть вирішити за певної професійної підготовки.

- В якому напрямку молодь має рухатись, щоб за 10 років Україна стала справді квітучою державою?

- Якщо справді кожна молода людина буде дотримуватися принципів демократизму і європейськості, ми за 10 років дійсно матимемо квітучу державу. Але ми прекрасно розуміємо, що всі такими не будуть.

Зараз є багато проектів, починаючи від наших навчальних, і закінчуючи, наприклад, проектом StudMP. Сутність якого полягає в тому, що активістів студентського самоврядування запрошують помічниками народних депутатів ВР, щоб вони побачили, як там можна працювати по-чесному, адже нечесний депутат не візьме до себе якогось простого хлопця чи дівчину. Ще декілька методів, які ми маємо використовувати – це просвіта і лобіювання цих молодих людей у майбутньому на владні посади, бо інакше ми скоро можемо втратити країну. А я хочу, щоб ми були самоврядною, повноцінною, соборною державою, в якій ми самі вирішували б, як нам краще бути.

Бо знаєте, я все ж таки вірю, що політика може бути іншого змісту, може бути справжньою, від щирого серця, а не просто якимись ігрищами.

Розмову вела

Віолетта ІВАНОВА