8

Олексій Кособуцький: Ми забули, що функція опозиції — контроль за діями влади

— Ми зібралися поговорити з вами про обласну раду і роботу бюджетної комісії, але не можу не почати з питань загальнодержавних і резонансних. Як вам останнє голосування по закону про вибори, як ви загалом оцінюєте позицію "Нашої України" та Віктора Ющенка у стосунках з нинішньою владою?

— Оцінюю негативно. Взагалі я відношу себе до того радикального крила у "Нашій Україні", яке вже давно виступає за більш жорстку і виразну позицію партії з багатьох питань. Зокрема, й стосовно оцінки та ролі Віктора Ющенка в партії. Але це серйозна і довга розмова, яка потребує окремого інтерв’ю. Можливо, іншим разом. Що ж до закону про вибори, то я б за нього не проголосував.

— Трохи дивно, бо фракцію "Нашої України" в облраді, якою ви керуєте, деякі місцеві політики звинувачують у тому, що вона "співпрацює з владою" і, наприклад, на останній сесії не підтримала демарш фракцій "Свободи", "БЮТу" та "Фронту Змін", які залишили залу.

— Життя — парадоксальна річ, і не завжди радикалізм по є радикалізмом за своєю сутністю. В Україні радикалізм останніх років — це здебільшого балаган і шоу, які нічого не дають, зате дозволяють комусь засвітитися в засобах масової інформації. Усі так і лізуть у телевізор, а потім дивляться той телевізор, тішаться з того, що їх там показали, й обговорюють те, як їх показали. У цьому сьогодні — суть політики. І звідси велика частина наших проблем.

— Але хіба не варто було обласній раді ухвалити тоді звернення стосовно Юлії Тимошенко?

— Варто. Але є об’єктивна реальність — більшість депутатів висловилася проти. Це — демократія. На жаль, вона не завжди дозволяє ухвалювати оптимальні рішення. Однак треба усвідомлювати, що є питання важливі, а є — декларативні. Декларації та популізм можуть мати місце, однак зводити все лише до декларацій та популізму — трохи неправильно. Бо переконаний і знаю, що навіть при нинішньому складі Рівненської обласної ради у нас є реальна можливість серйозно впливати на якість та суть рішень, які ухвалюються. Особливо коли йдеться про рішення, які стосуються реального життя області та всіх її мешканців. Марнувати ж таку нагоду заради політичної пози у питанні, яке реально ні на що вплинути не могло, я вважав і вважаю недоречним.

— Але ж це політика. Хіба ні?

— Це — псевдополітика. Ми забули, що функція опозиції — контроль за діями влади, перевірка результатів діяльності та наслідків рішень влади. Цим ми й маємо займатися, зокрема цим я і займаюся — як голова бюджетної комісії. Однак, багатьом така рутинна, але предметна робота ніколи не була цікавою. До того ж у декого вже й вибори розпочалися (посміхається), тож я від них іншого не чекаю та щиро співчуваю.

— Гаразд, тоді розкажіть нам про роботу комісії. У чому її суть?

— Мало хто усвідомлює, але бюджетна комісія — це ключовий елемент будь-якої ради. Це та комісія, яка визначає всю політику ради, бо бюджет — це і є концентрована політика. Саме він показує, як ми розпоряджаємося коштами в інтересах наших громадян. І своє завдання я бачу в тому, щоб ми розпоряджалися ними — максимально ефективно.

— Виходить це робити?

— Загалом — так… Але тут велику роль грає криза — вона суттєво зменшує можливості для зловживань, з одного боку, а з іншого — підштовхує владу шукати максимально ефективні шляхи оптимізації видатків.

— До речі, чому ви працюєте на громадських засадах, хоча, як голова бюджетної комісії, могли би бути в штаті?

— На громадських засадах я працюю, щоб бути незалежним і зберігати з усіма рівні стосунки. Працюючи в штаті, досягти цього було б неможливо, а так я відчуваю, що до моєї думки… прислухаються. Уважно. При цьому я маю кабінет в обласній раді і помічника. Головне ж — маю доступ до всієї необхідної інформації і добре знаю, як із нею працювати. Великого розуму тут не треба. Потрібен досвід, а я його маю, бо перед тим п’ять років пропрацював головою бюджетної комісії у Костопільській районній раді, і ще потрібна системність. Також ви маєте розуміти, що бюджетна комісія — це не один голова, а всі її члени, серед яких — Юрій Благодир, Петро Дубас, Анатолій Юхименко, Віталій Бойко і всі інші. Надзвичайно непрості, але дуже компетентні люди.

— Вони ваші однодумці?

— Не завжди, і періодично ми маємо дуже серйозні дискусії. Але загалом ці дискусії йдуть нам на користь. Візьмемо пана Бойка, який за посадою є начальником обласного управління охорони здоров’я. Не секрет, що оптимізацію видатків ми почали з медицини, і я добре розумів його бажання відстоювати галузь, але в результаті це допомогло нам вийти на ефективні рішення. І тепер, коли ми вже перейшли й до сфери освіти, то Віталій Ярославович дуже чітко стоїть на позиціях комісії, бо знає: цифри — не брешуть, наводити порядок — можна, і в результаті, від оптимізації видатків, робота галузі лише покращується.

— А про які цифри йдеться, для прикладу?

— Для прикладу, аналіз показав, що видатки на харчування з розрахунку на одне ліжко-місце у різних установах системи охорони здоров’я різняться від 2 грн до 24 грн, а такі ж видатки на медикаменти — від 20 коп. до 17 грн, тобто майже у 100 разів. Починаємо такі цифри аналізувати, вивчати, бо всюди є нюанси, але в результаті виходимо на більш-менш обґрунтовані рішення. Наприклад, — об’єднати ендокринологічний диспансер з центром радіаційного захисту. Обидва ці заклади мають схожий профіль, а в результаті їх злиття ми економимо кошти на адміністративному апараті, дозавантажуємо потужності центру і вирішуємо питання нестачі місць в ендокринологічному диспансері.

— І скорочуємо лікарів?

— Ні, лікарів ми не скорочуємо, тільки апарат. Так само, за результатами аналізу освітньої галузі виявилося, що в училищах та інтернатах у нас — різна вартість опалення. В одному закладі на обігрівання квадратного метра витрачають 20 гривень, а в іншому — 150. Отже, потрібно робити висновки і вживати заходів. А головне — треба оприлюднювати цю інформацію, і я радий, що на засіданнях нашої комісії завжди багато преси — це добре. Проте, буде ще краще, коли журналісти самі захочуть розібратися в бюджеті і залучають до цього громадян.

— Що ви маєте на увазі?

— Справа в тому, що контролювати бюджет ми можемо лише всі разом. Приміром, дороги в Рівному. Нам кажуть, що на їх ремонт витрачено стільки-то мільйонів. Тепер одне з моїх завдань — оприлюднити, скільки саме мільйонів і на які конкретно вулиці їх було витрачено. Завдання журналістів — донести цю інформацію людям, які живуть на тих вулицях, а людей я вже просив би вийти й подивитися: чи дійсно проводився там ремонт і чи дійсно він коштує задекларованих грошей. Принаймні, на їхню думку. Так працює демократія. Можливо, недосконала, а все ж достатньо ефективна система управління.

— От тепер ви вже говорите як політик. Теж зібралися на вибори?

— Ні, як і кожна нормальна людина, я маю певні амбіції, але з особистою участю в наступних виборах вони не пов’язані.

— Можливо, тому, що "Наша Україна" уже не надто рейтинговий бренд?

— Це не головна причина. Просто я звик працювати на результат, і в обласній раді бачу — як і що можна зробити реально корисного — упродовж наступних чотирьох років. Маю і своє бачення розвитку "Нашої України"… А ви що мені порадите — перебігти в іншу партію?

— Ну, принаймні, багато хто так і робить.

— Знаєте, я прийшов  керувати виконкомом обласної "Нашої  України", коли вона вже почала втрачати рейтинг і значна частина її активу "рвонула" у "Єдиний центр". Тоді цей політичний проект вважався дуже перспективним. Я ж залишився тоді і залишаюся нині. Не в моїх правилах втікати від труднощів. Можливо, саме вирішення складних задач та проблем i є основним стимулом мого життя, якщо чесно.

— Тобто ви виключаєте для себе перехід в будь-яку іншу партію?

— Зарікатись не буду. Перейду в іншу партію у випадку, якщо партія "Наша Україна" помре як політична сила. І перейду я лише у схожу за ідеологією силу. Тобто націонал-демократичного спрямування. Колись вже казав: вийду з Рівненської "Нашої України" останнім або поведу весь колектив в іншу структуру. Але — всіх разом. Бо це як на війні — своїх не кидають.

— Ваш вибір залежатиме від вашого партійного керівника, народного депутата Віктора Матчука?

— Я дуже поважаю Віктора Йосиповича і вважаю його політиком нового — європейського типу. Це саме той тип політика і керівника, який потрібен зараз Україні. І на будь-якій посаді він був би на своєму місці: і в уряді Єханурова, і в уряді Тимошенко, і в уряді Азарова. Але реалії такі, що сьогодні він народний депутат України і голова Рівненської "Нашої Україна", а Кособуцький — голова виконкому цієї організації. Тому на думку Віктора Йосиповича я зважатиму завжди, але мій вибір залежатиме тільки від мене. Бо у кінцевому підсумку лише ми самі відповідаємо за власні вчинки. Хтось цього просто не усвідомлює, але я усвідомлюю дуже чітко і люблю цей момент — чіткого особистого вибору.

— Цікаво, а ви погоджуєтеся з тезою, що нині тренд є сприятливим саме для радикальних партій?

— Взагалі я й сам вважаю себе радикалом, але радикалізм — це дуже суперечлива тема. Приміром, на рівні Києва опозиційним партіям слід діяти більш радикально — це так. Але в чому має бути цей радикалізм? Погодьтеся, не лише у словах і заявах, а, передовсім, у конкретних і результативних діях. А це вже — важко, бо вимагає рутинної роботи і щоденних системних зусиль.

З іншого боку, на рівні уряду радикалізм в умовах кризи мав би полягати не в слухняному скороченні бюджетних витрат та скороченні робочих місць на вимогу МВФ (бо це примітивно і непродуктивно), а в масштабних інвестиціях в інфраструктуру. Інвестиціях, які не розкрадалися б, а давали людям роботу, зарплату, підживлювали попит і виводили економіку з кризи. Однак, це вимагало б від представників влади системного перегляду власного ставлення до країни, особистих пріоритетів та грошей, що їх так приємно витрачати на себе, а не на державу.

Тому загалом я погоджуюся, що манірний радикалізм — радикалізм слів — нині матиме більший попит, але переконаний, що майбутнє України саме за спокійними, виваженими, але дуже чіткими і результативними — діями. Саме їх чекає Україна. А починати зараз можна і треба з малого. Наприклад, з того, щоб проаналізувати як витрачаються гроші в тій чи іншій сфері, як наповнюється бюджет і як зробити його використання більш ефективним хоч би на прикладі однієї — окремо взятої Рівненської області.

Олексій КРИВОШЕЄВ