3

Великодній дух

Спершу хотів написати колонку про декілька речей, які впали в око в останній передпасхальний тиждень. Наприклад, про бюджетників, яких перед святом "виганяють" прибирати узбіччя доріг. Нібито немає в Україні "автодору", який за це отримує кошти. Ще хотів написати про одного районного чиновника, який, коли я його зустрів, їхав перевіряти села, "чи поприбирали вони сміття". Ніби в керівництва районів немає важливіших справ.

Хотів, але передумав.

Чомусь згадалось дитинство. Як багато років тому, зі своєю (вже, на жаль, покійною бабусею) йшли в сусіднє село на всеношну службу (в нашому селі церкви не було). Як з трепетом і острахом фотографував православне дійство простеньким фотоапаратом "Смена".

І досі не можу забути картину, як під ранок, щойно почало світати, навколо церкви шикувались люди з кошиками. Як сузір’ями запалювались свічки над пасхальними кошиками, а по окрузі розливався церковний дзвін, що сповіщав про Воскресіння Христа. Тоді, у 1988 році, як подарунок до 1000-ліття хрещення Русі, вперше влада СРСР дозволила дзвонити у дзвони...

Вже вранці, коли ми з бабусею прийшли додому, за столом збиралась родина, знову запалювалась свічка і всі, помолившись, снідали. Гарний був час...

Сьогодні вже немає тієї країни, а церковними дзвонами нікого не здивуєш. Але так само, як і тоді, підемо до церкви. Вже не мене, а я поведу до церкви своїх дітей. І не варто, мабуть, у цей момент згадувати щось погане. Краще сподіватись на краще і молити про це Бога. Бо на все Його воля...

Гарних вам Великодніх свят!