7

Зорян ШКІРЯК: Київ ще не перейшов у XXІ століття

Із кожним днем киянам стає важче жити. Продуктові товари дорожчають на очах, а купівельна спроможність залишається на тому ж рівні. Хоча зростання комунальних тарифів лякає не менш. Достатньо поглянути на алгоритм «плата за „комуналку“ — надання послуг» і все стає абсолютно незрозумілим. Бо жоден з нас не може сказати, що сфера комунальних послуг поліпшилася за роки кризи відповідно до збільшення сум у платіжках.

Подорожчання бензину, плата за проїзд у громадському транспорті, зростання цін на газ та багато іншого — це те, із чим стикається кожна людина повсякденно. Тим часом рівень безробіття щодня зростає.

Все це змушує замислитись над тим, що чекає нас завтра і як цьому зарадити. Але механізм боротьби не завжди лежить на поверхні.

Про те, що потрібно киянам для подальшого руху вперед і яким має бути Київ через 10 років, розповідає громадський та політичний діяч Зорян Шкіряк.

— Перше питання буде таке: яким ви бачите Київ через 10 років?

— Перш за все я його бачу надзвичайно розвиненим, динамічним, по-справжньому європейським, зеленим. Містом, в якому люди щасливі та завжди посміхаються, де немає злиднів і негараздів, де кожна людина має роботу й соціальні гарантії. Я бачу Київ містом збережених культурних та історичних пам’яток, цивілізованим, європейським, містом світового рівня.

— Ви згадали, що Київ — це європейська столиця. Чи є Київ сучасною європейською столицею, як, наприклад, Париж, Лондон, чи нам потрібно до цього рости?

— Я думаю, що на сьогоднішній день Київ, на жаль, ще не перейшов навіть у XXI ст. Наприклад, коли ти потрапляєш, скажімо, в Прагу, ти бачиш прекрасне місто з щасливими людьми, місто, яке динамічно розвивається, і місто, яке зберегло найголовніше — своє історичне обличчя. Ви не побачите там таких шикарних готелів або мегаресторанів, ви не побачите там таких офісних центрів, як, скажімо, у центральній частині міста Києва. Ви побачите там Прагу зразка історичної багатовікової давнини і ви побачите іншу частину Праги, яка мало чим відрізняється від Оболоні. Але не тої Оболоні, яка в нас називається «Оболонськими Липками», а тої Оболоні, яка була збудована в кінці 1970-х — 1980-х рр. При цьому люди, які там мешкають, не відчувають себе ізгоями.

У нас людина ходить поміж усіх цих шикарних будівель, які у нас виросли за останні десятиліття, дивиться на гламурні вивіски, дивиться на сяючі нічні клуби, казино, готелі та ресторани. А потім повертається на Борщагівку або на Троєщину, підходить взимку до свого під’їзду, прямо біля дверей підсковзується, падає і розбиває голову. Тому, безперечно, Києву ще є до чого рости, і в першу чергу це питання лежить у площині ментальності кожної людини, яка мешкає в столиці. І потрібно буде провести багато роботи, щоб місто по-справжньому стало містом, в якому не просто комфортно жити, а в якому цей комфорт буде підкріплений якістю. Я переконаний в тому, що дуже нелегкий ще шлях для того прийдеться нам подолати, щоб ми по-справжньому відчули себе у європейській столиці, у європейському місті.

— Скажіть, а що саме треба змінити Києву, щоб досягти цього? І, можливо, доповнюючи питання, що потрібно змінити самим киянам для покращення життя, і тим самим політикам, і громадським діячам?

— Я вам скажу дуже просто: на превеликий жаль, сьогодні не можна стояти осторонь певних процесів. І найголовніше питання сьогодні лежить у площині того, що місто позбавлене можливості обирати київську владу. Сьогодні це є аксіомою. Це може подобатись або не подобатись, але сьогодні влада в Києві належить не киянам. Сьогодні місто позбавлене Магдебурзького права, права на самоврядування, і тому є надзвичайна проблема в тому, яким чином здійснюється управління містом, міським господарством тощо. І, звичайно, сьогодні в таких умовах достатньо складно визначити модель, в якій би кияни безпосередньо мали можливість на ці процеси впливати.

Саме муніципальна влада повинна перейматися тими проблемами, які ми зараз з вами обговорюємо. Тобто це, звичайно, проблеми соціального захисту, проблеми житлово-комунального господарства, проблеми розвитку інфраструктури, проблеми розвитку бізнесу, проблеми залучення інвестицій, проблеми створення робочих місць, транспортні проблеми і багато іншого. Тобто це цілий комплекс питань, які потрібно вирішувати на сьогоднішній день в столиці для того, щоб життя реально покращувалось.

Але при цьому всьому кияни також мають долучатись до цього процесу, бо безвідповідальність тебе як киянина, як громадянина свого міста також не сприяє динаміці розвитку. Це можна характеризувати абсолютно побутовими прикладами. Від викинутого на вулиці під вікно або на дорогу сигаретного недопалка до пляшки пива, залишеної під лавочкою у парку тощо. Ми маємо виховувати киян. Слово «киянин» в якійсь мірі повинно стати внутрішньою національністю з хорошим навантаженням цього слова.

Я доволі часто чую такі висловлювання, як «Понаїхали!» або щось такого плану. Я живу в Києві 38 років зі своїх 40. Але сьогодні за даними останнього перепису кожен другий, навіть більше, киянин не був народжений в цьому місті. Але від того вони не люблять менше своє місто. Київ не має бути окремою державою. Це має бути улюбленим містом кожного українця. І, знаєте, кожен українець, коли приїжджає в Київ, на той період часу, який він тут знаходиться, мусить відчути себе киянином поруч з іншими. Саме таким чином виховується повага і до столиці України, і до міста, в якому ти мешкаєш, і , власне, до того міста, до якого ти приїхав сьогодні як гість або як турист.

— Яким, ви вважаєте, мусить бути управління в місті Києві — це стосується і райрад, і Київради — для того щоб реалізовувати потрібні проекти, для того щоб кияни не були осторонь всіх процесів, які відбуваються довкола міста, і суспільного життя загалом?

— Перш за все я мушу сказати, що в місцеву владу мають приходити професіонали. А говорити про те, що це не повинні бути люди, причетні до політики, — це не зовсім правильно на сьогоднішній день, навіть некоректно. Бо сьогодні виборче законодавство сформовано таким чином, що нас, до речі, позбавили конституційного права, права на самовисування. Сьогодні не може громадянин Зорян Шкіряк, який мешкає в панельному будинку на вул. Лайоша Гавро на Оболоні, сам висунутися для того, щоб разом з місцевою громадою відстоювати свої законні права. Висування до органів місцевих влад відбувається виключно через механізм висування політичної партії. Отже, за будь-яких обставин — це політика. З огляду на цілковиту узурпацію влади однією політичною силою, Партією регіонів, яка має мінімальний рейтинг сьогодні у столиці, яка апріорі ніколи не буде в столиці популярною з певних ментальних особливостей киян.

Сьогодні для нас найважливішим є, в контексті подальшого розвитку нашого міста, повернення самоврядування. Що потрібно зробити? Ну, я думаю, що по районним радам питання досить просте. Сама інституція депутата районної ради була надзвичайно дискредитована в умовах пропорційної системи виборів, бо депутат просто став відірваним від виборця. Я обирався свого часу за мажоритарним округом і тому я дуже добре пам’ятаю цей час, коли кожен тиждень по кілька днів проводив в окрузі, спілкувався з людьми, ходив у гості, ходив до них на чай, переймався їхніми проблемами. І до цього часу я зі своїми виборцями так і продовжую спілкуватися, хоч і пройшло вже більше п’яти років. Інституція пропорційної системи зламала цей стереотип, і депутата просто відірвало, бо не було навіть територіальної прив’язки цієї людини до того чи до іншого району. Рано чи пізно доведеться повернутися до цього питання, але виключно вже в умовах мажоритарних виборів, де кожна людина буде балотуватися і нести персональну відповідальність перед своїми виборцями, звичайно, з обов’язковим механізмом відкликання такого депутата.

Якщо говорити про те, що найважливіше на сьогоднішній день відбувається, — це запропоноване і реалізоване владою розділення посад київського міського голови та голови КМДА. На моє переконання, сьогодні в наших умовах це є неприпустимо, бо таким чином посада того, хто має по факту нести перед людьми персональну відповідальність за впровадження своєї передвиборчої програми, за впровадження своїх певних соціально-економічних проектів і програм і має бути гарантом їх виконання після його обрання, не має на це жодних повноважень. Тобто це нонсенс фактично самого інституту мера і самого місцевого самоврядування. Мер має вести команду, мер має відповідати і мер має одноособово або, власне, вже зі своєю командою формувати і виконавчий орган майбутньої міської ради, тобто міської адміністрації. На жаль, на сьогоднішній день такі речі є нереальними… Ну і звичайно — вибори в два тури. Для того щоб ми мали чітке розуміння того, що цю людину підтримала більшість. Скажу простими словами: найголовніше — це персональна відповідальність кожної людини, яка обирає для себе шлях працювати у муніципальному господарстві, у муніципальній владі.

Єдиний орган, який може змінити ситуацію в цій царині, є Верховна Рада України. Для цього потрібна зміна в діючому законодавстві, тобто повторна зміна у Законі України «Про столицю України — місто-герой Київ», де потрібно буде повернути меру повноваження самостійно формувати виконавчий орган Київської міської ради — Київську міську державну адміністрацію. Таким чином можна застрахуватися від таких явищ, як Черновецький. Потрібно людям іноді у своїх діях в той момент, коли вони приходять на виборчу дільницю, включати не тільки емоції і не тільки серце, а ще й розум. Ну і звичайно — два тури голосування, це дуже важливо.

— Наскільки реально подолати корупцію у владних структурах, і яким чином це зробити, якщо це реально?

— Якби ви знали, наскільки це питання дискусійне… Знаєте, немає країни, і це правда, в якій нема корупції. Бо корупцію, на превеликий жаль, докорінно вбити неможливо. Це вже лежить в площині людської самосвідомості. Просто корупція може виглядати по-різному. Я проти будь-якої корупції! Ота безнаказаність, та брутальність, з якою люди безшабашно крали, і дає мені право говорити сьогодні про певні радикальні речі. Перше — це персонально відповідальність кримінальна, яка має визначатися відповідними роками покарання, включаючи пожиттєве ув’язнення, якщо сума хабара або сума, яка була отримана в результаті корупційної схеми, сягає, умовно кажучи, якоїсь великої цифри. Ну, скажімо, 100 тис. грн. Я думаю, що дуже багато людей задумалися б над цими процесами.

Але найголовніше — корупцію стимулює влада. Бо ніколи не буде глобальна корупція там, де країна розвивається динамічно, де люди є заможними, де люди не понесуть і не будуть платити за те, що їм має надаватися законом. Тому, повертаючись до вашого запитання, відповідь доволі проста: потрібно створити умови життя і норми діючого законодавства такими, щоб унеможливити корупцію на стадії її зачинання. І не можна сьогодні боротися з корупцією вибірково. Це добре, що заарештували одного, другого, третього, п’ятого, десятого… А скількох не арештували? І ось коли арештовують тих, хто бере 2 тис., — того, хто бере 2 млрд, не арештовують. Іншого механізму, ніж конституційні засоби боротьби, на сьогоднішній день не існує.

— Як правильно побудувати громадянське суспільство?

— Громадянське суспільство побудувати не можна. Воно само формується. Сьогодні найголовніше — людям повернути надію. Надію на те, що не все в нас втрачено і відповідальність тільки у нас, бо ми знаходимося в такому перманентному стані, коли один нас збурить і ми вийдемо. Така кухонна революційність постійна: виходимо на вулицю — мовчимо, приходимо додому — один одному розповідаємо, як ми ненавидимо владу і як ми готові хоч завтра лізти на амбразури. Для того, щоби зрушити ситуацію з місця, ми повинні десь зрозуміти це в собі. А сьогодні не потрібно політичних гасел, патетики, бравади. Сьогодні просто потрібно вийти у магазин, відкрити гаманець, пройтись по супермаркету і згадати, який пакет у тебе був на 100 грн два роки назад, і який пакет ти виносиш зараз. Це соціальний вибух, тут уже просто сьогодні не до якоїсь політичної бравади. Сьогодні йде мова про збереження країни.

— Ви згадали про соціальний вибух. На вашу думку, чи готове суспільство до радикальних протестів або до якихось інших змін?

— Будь-який соціальний протест має визріти зсередини. Причин сьогодні більш ніж достатньо. Я їх можу десятки називати, починаючи від псевдореформаторства, яке сьогодні відбувається в Україні. Країна справді повинна розвиватися завдяки реформам і вони необхідні. Більше того, реформи не бувають безболісними. Але це одне. А коли нас спонукають робити те, що не обговорюється в суспільстві, це означає загнати людей в стійло, поставити на коліна. Бо будь-яка реформа повинна мати кілька етапів. Тобто — що є сьогодні, який перехідний етап і яка кінцева мета. Сьогодні влада пішла іншим шляхом. Влада нав’язала, змусила, в неконституційний спосіб, наприклад, провела Податковий кодекс, брутально обманули всю підприємницьку спільноту. Так само, як нахабно обманули вчителів. Бо грошей в бюджеті нема.

Сьогодні внутрішньо не протестує тільки дуже лінивий. Для прикладу назву статистику: тільки в Києві за останній рік безробіття виросло на 9%. Це вперше за всю історію незалежної України, такого ще не було. Після впровадження Податкового кодексу більше 70 тис. підприємців здали свої реєстраційні посвідчення, а по всій Україні, якщо не помиляюся, 270 тис. А це люди, які також були роботодавцями. Тобто ви можете собі уявити масштаби тільки прийняття одного закону. Влада вважає, що голодним народом легше керувати, але вона глибоко помиляється…

Розмовляв Валерій КРАМАРЕНКО