3

Сергій КВІТ: Закон «Про вищу освіту» Міносвіти — це закон про Міністерство Табачника…

Освіта. Як не парадоксально, але за майже 20 років незалежності жодного разу проблеми вищої освіти не посідали настільки провідного місця в інформаційній картині вітчизняних ЗМІ, як під час відомого конфлікту між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту і НаУКМА (всім відомою Могилянкою). Конфлікт змусив говорити про стандарти освіти все прогресивне суспільство.

І ось майже за рік після того моменту, як уряд передав Києво-Могилянську академію до сфери управління МОН, питання освіти знову стає актуальним. Річ у тім, що минулої п’ятниці згадане Міністерство припинило фінансування низки магістерських програм КМА, зокрема і школи журналістики (причому, за словами директора цієї школи Євгена Федченко, до неї вже записалося близько 60 осіб).

Залишається констатувати, що українська освіта врешті-решт опинилась на роздоріжжі: або прийняти життя за міністерським законопроектом, або обрати демократичніший законопроект представника президента у ВР Юрія Мірошниченка, або знову лишитися на місці. І схоже, що цей вибір доведеться робити найближчим часом — або ж його зроблять без участі освітян.

«Війна» триває, а ми пропонуємо вашій увазі розмову із президентом НаУКМА Сергієм Квітом, котра відбулась якраз напередодні чергового одіозного рішення Міносвіти щодо непокірної Могиляки.

— Сергію Мироновичу, свого часу ваш конфлікт з Міносвіти на чолі з Дмитром Табачником викликав чимало запитань…

— Ну, який конфлікт... Це ж не те що конфлікт заради конфлікту. Є принципові речі і з майбутнім законом України «Про вищу освіту», і, на жаль, неприйнятні пропозиції Міністерства для нас… Тому ми висловлюємо відкрито свою позицію. Почали публічну дискусію в кінці листопада минулого року... Ця дискусія продовжується… Ті законопроекти, які є, вони розвиваються. Люди слідкують... Це і абітурієнти, і їхні батьки, і журналісти, академічне середовище і політики… Все висвітлюється. І дуже важливо, щоб Україна мала якомога кращий законопроект, закон «Про вищу освіту».

— Які головні претензії до міністерського законопроекту?

— Претензії такі, що він не відповідає принципам університетської автономії — це головне. І взагалі я його можу назвати Законом про Міністерство, тому що в ньому існує — ми підраховували — понад сто регламентацій прав Міністерства, і що саме Міністерство повинне регламентувати. Тому це — Закон про Міністерство, а не про освіту. Якби він був про освіту, то в першу чергу він би був про університети. Реформа вищої освіти — це реформа самих університетів.

— Ви бачите підтримку в суспільстві?

— Головне — що дискусія відбувається, і можна сказати, що ми маємо підтримку в журналістському середовищі. Підтримку і в студентському, і в академічному середовищі. Така публічна дискусія змінює уявлення суспільства, стимулює активність суспільства у відстоюванні своїх інтересів. І так чи інакше просуває правильні ідеї, ті ідеї, які дозволять у майбутньому зміцнити нашу освіту і науку.

— Скажіть, як так вийшло, що ви підтримуєте законопроект Мірошниченка з ПР, а Табачник — також з ПР? Чи бачите ви в цьому конфлікті певну символічність?

— Ми — університет, а не політична організація. Ми співпрацюємо з усіма, хто підтримує нас як професіоналів, як експертів, нашу експертну думку, і ми знаходимо однодумців і в таборі опозиції, і у владному таборі. Я тут не бачу нічого поганого. Згадаймо Лесю Оробець, народного депутата (НУ-НС. — Ред.), яка спеціалізується якраз на освітніх питаннях, — вона також підтримує законопроект Мірошниченка…

— Мірошниченко зараз, наче «біла ворона», так?

— Він просто занурився в цю проблематику і проявляє активність. Я думаю, що це дуже добре.

— Скажіть, а наскільки ви відчуваєте підтримку ще однієї яскравої особистості з ПР, Ріната Ахметова? Він, якщо я не помиляюсь, доклав зусиль для запуску деяких програм Могилянки?

— Він не тільки допомагав, у нас із ним є дуже хороші спільні проекти, пов’язані зі школою журналістики. Є такий спільний проект, який називається «Журналістика цифрового майбутнього». Це програма для працюючих журналістів про нові медіа, про бізнес нових медіа. Можливо, такі програми є в якихось американських університетах — у європейських університетах точно немає!

Буде нова програма, пов’язана з навчанням викладачів факультетів журналістики. Крім того, благодійний фонд Ріната Ахметова підтримує докторську програму, тобто Ph. D. — програму з масових комунікацій. Це така сучасна програма західного зразка, вона дуже конкурентна, вона відповідає кращим західним критеріям. Тобто його підтримка — вона дуже суттєва.

— Тоді чому наразі в основному присутні в масмедіа Табачник і думка Міністерства, а не…

— Ні, ви не праві, ми підраховували: у нас в тому навчальному році, який зараз закінчується, в середньому — дев’ять публікацій на день — про нас або наших публікацій. Тобто дев’ять публікацій на день протягом цілого року, пов’язаних із Києво-Могилянською академією.

Міністерство може заявляти… представляти свої ідеї… Журналісти їх ретранслюють… Але симпатії журналістів і симпатії медіа — на нашому боці. Ми користуємось підтримкою. І я це можу сказати абсолютно однозначно, тому що просто знаю картину публікацій. Тому що якщо навіть преса публікує думки Табачника, наприклад, якісь презентації його закону, то преса це оцінює негативно.

— А ви взагалі не бачите можливість консенсусу з ним? Чи нема про що розмовляти?

— Що значить «нема про що розмовляти»? Ми будемо організовувати велику міжнародну конференцію «Шляхи свободи» в жовтні, яка, зокрема, буде присвячена університетській проблематиці. Ми запрошуємо на неї всіх міністрів, які в нас були після 1991 р., після незалежності, у тому числі і Табачника… Я особисто брав участь у робочій групі міністерській, яка працювала над законопроектом, і деякі наші пропозиції були Міністерством прийняті. Тому ми завжди намагаємось мати діалог з усіма, абсолютно з усіма політичними силами, хто підтримував би потрібні Україні ідеї, пов’язані з розвитком науки і освіти. Тому ми не закриті ні від яких діалогів. Це наша позиція. Але якщо ви маєте на увазі представлення наших позицій і позицій Міністерства, то, звичайно, цю війну в медіа-просторі ми виграли. Ми перемогли в цій війні. В інформаційній війні, скажімо так. Це абсолютно очевидно.

— Якщо підійти до ситуації символічно, то намагання Міністерства змусити Могилянку скасувати іспит з англійської — це що?

— Була спроба урізати наш статут, тобто забрати з нашого статуту всі положення, які демонструють наші досягнення, пов’язані з другою іноземною мовою. Тобто я маю на увазі і з другою робочою мовою англійською, і з іншими речами — liberal arts і таке інше… Але ми відстояли статут, і Міністерство нам затвердило той статут, який нам був потрібний. Так що тут в принципі все гаразд. Є намагання зробити нам щось погане, але поки що ми на виду, нам довіряє суспільство, довіряє преса і ми намагаємось відповідати цій довірі.

— У вас немає відчуття, що вперше, мабуть, після здобуття незалежності українське суспільство замислилося про якість освіти? Бо це питання не входило в суспільний дискурс протягом останніх 20 років…

— Зараз взагалі ця публічна дискусія навколо законопроекту збільшує, підвищує розуміння суспільства, обізнаність суспільства в цій проблематиці. Це дуже важливо, тому що коло людей, яке дбало про освіту, яке нею піклувалося, яке розуміло, що відбувається, — воно було дуже вузьким, а зараз… Іде дуже широка дискусія, багато людей слідкують, ціле суспільство слідкує. І якщо будь-яка проблема широко висвітлюється, то рано чи пізно, в той чи інший спосіб ми просуваємо прогресивні ідеї.

— Тобто у Міносвіти був шанс виграти це протистояння тільки за умови, щоб про це ніхто не говорив?

— Ну так швиденько це провести, проголосувати, пропхати. А зараз все — під увагою громадськості, і я думаю, що це важливо.

— Як ви відчуваєте, коли може бути зняте питання стосовно Закону «Про вищу освіту»? Тобто остаточно буде відомо, коли і який законопроект — Табачника чи Мірошниченка — буде ухвалений?

— Я не знаю, важко мені сказати, але я сподіваюся, що ВР візьме за основу законопроект Мірошниченка.

— А коли це може бути?

— Я сподіваюся, що це буде восени…

— Як ви вважаєте, наскільки ця війна дошкуляє самому Міністерству?

— Ну, я би не хотів уживати термін «війна». Можна говорити про якусь інформаційну війну, але є різні погляди і кожен з нас відстоює свою професійну позицію… Ми хотіли б бути хорошими партнерами і допомагати у чомусь Міністерству, якби воно мало якесь бажання дійсно подбати про європейську інтеграцію української науки та освіти. Але, на жаль, так складається, що ми повинні протистояти десь, бути на інших позиціях... Можливо, ситуація зміниться, і ми будемо виступати разом.

— Як ви вважаєте, що робити з ВАКом та Міністерством науки? Всі говорять про проблеми, але нічого не робиться…

— ВАК має бути ліквідований. Тому що кожен університет повинен сам відповідати за якість власних дипломів, захистів і таке інше… Те, що він формально ліквідований, не означає, що він фактично ліквідований. Та ситуація, яка є зараз, вона гірша, ніж… Як сказати… За Сталіна ВАК був у структурі Кабміну, чи тоді як називалось — Ради Міністрів, і він був більш незалежним, ніж зараз, тому що він залежний від міністра зараз. Це неправильно.

— А за умови вільного ринку — скільки взагалі в Україні може залишитись університетів?

— Може бути кілька десятків, ну я не знаю, 30 класичних університетів, класичних. Але вузів має бути більше. Тому що є вузи спеціалізовані — технічні, медичні… Тому вузів може бути більше. Але класичних, якісних — близько 30.

Андре САВАЖ