8

Яна СОЛОМКО. Після шоу

— Яно, я думаю, багато глядачів здивувалися, коли побачили в студії народного депутата Лілію Григорович. Як вона потрапила на шоу?

— Вона спеціально приїхала. За її словами, випадково натрапила на цю передачу. І вже не могла спокійно заснути, бо побачила мене. Вона зрозуміла, що повинна мене знайти. Шукала, дзвонила. І її запросили на передачу. Одразу ж приїхала, сиділа з ранку до вечора на цих зйомках, чекала на мене.

— І з якою метою чекала?

— Поговорити, сказати, що вона думає. Це всі чули в ефірі.

— Можливо, вона запропонувала якусь допомогу у просуванні вашого проекту (нещодавно Яна Соломко зі своїм 22-річним товаришем Костянтином, також співаком, організувала дует, який виконуватиме пісні в стилі американського диско 1980-х. — Авт.)?

— Я не буду це поки що обговорювати, розповідати. Поки воно не виноситься, нічого не можу чіткого сказати. Якщо щось буде, я розповім. Поки що нічого. Ми з Лілією Григорович спілкуємося, вона залюбки підтримує зі мною зв’язок.

— Вона ж знає про вашу творчість, про те, що ви створили дует?

— Так, вона знає.

— Ви носите подаровану нею ладанку?

— У мене такий шок був, коли вона мені зробила такий подарунок! Але поки що я її не ношу. Я ще думаю. Це все серйозні речі.

— А взагалі в житті користуєтесь якимись амулетами, оберегами?

— Оберіг — це все, що в мене всередині. Це віра, що нічого поганого не може трапитися. Віра — це найсильніше, що може бути. А амулети, обереги — хоча й вірю, що ці магічні штуки можуть бути комусь корисними, сама не ношу. Не вірю, що до мене щось погане може прилипнути. На фотографіях дехто може побачити червону ниточку в мене на руці. Питають, що та як. Однак це не амулет, так собі, фєнєчка.

— Із шоу «Холостяк» ви винесли для себе якісь уроки, можливо, якось змінили світогляд? Чи все залишилося, як було?

— Так, дещо змінилося. Я подорослішала. Я ніколи не спілкувалася з такою кількістю дівчат. А тут жила разом із ними. Це для мене таке відкриття було! Зараз я, мабуть, стала більше розуміти для себе, де яка дівчина, хто як себе показує, хоча насправді все по-іншому всередині. Так, я багато чому навчилася. Але це такі нюанси, дрібниці, що одразу й не пригадаєш. Воно в житті зараз усе проявляється. Наприклад, я зараз уже нічого не боюся. Після того, що було. Абсолютно. Для мене тепер все одно, чи ти президент, чи директор, чи звичайний студент. Усі ми люди. Я зрозуміла, що всі ми однакові. У всіх із нас купа мінусів. Хтось щось намагається показати, але насправді всі однакові. Я стала якось впевненішою в собі.

— А що найбільше вразило у проекті?

— Було багато всього. Кожен день щось неймовірне. Але політ із парашутом!.. Це такий шок був для мене... Я зрозуміла, що ми можемо впасти, уже не повернутися, уже не жити, уже ніхто не побачить нас… Я поклалася на долю. Якщо все роблю правильно, усе буде нормально, а якщо ні — вибачте, прощавайте.

— Більше не хочете стрибнути з парашутом?

— Ні, я ще хочу, хочу! Навіть Максим захотів. У нього такий конкретний страх, але він сказав, що зі мною стрибнув би ще. Цікаво стрибати з кимось, не самому. Я б іще раз спробувала.

— А яке з місць, де проходили зйомки, запам’яталося найбільше?

— Мені найбільше запам’ятався Париж. Я завжди чомусь думала, що це якесь сіре й не дуже красиве місто, що воно не вразить мене. Але насправді Париж дуже класний. Там люди такі всі різні, різних національностей. Дуже цікаво, дуже. І Канари, звісно, запам’яталися. Там дух такий, мені підходить, дуже комфортно було. Італія взагалі не сподобалася.

— З кимось із проекту, з дівчатами продовжуєте спілкуватися?

— Я спілкуюся зі всіма з проекту, абсолютно зі всіма, хто його зробив таким: і режисерами, і сценаристами, і іншими. З-поміж учасниць спілкуюся тільки з Ілоною іноді. Була в неї на показі. І все.

— Будете замовляти в неї наряди?

— Ми говорили про це. Можливо, цілком можливо.

— Це буде вбрання, як-то кажуть, для життя чи для концертів?

— Для виступів. Одяг буде у стилі диско 1980-х, як і композиції. Усе яскраве, усе, що виїдає очі. Кофтинки, лосини тощо.

— Тексти, музику для пісень також у когось замовляєте?

— Ні, ми пишемо самі. Інші автори не відчують нас так, як ми самі себе. І пишемо ми англійською мовою. Бажання співати такі пісні було в нас із дитинства, ми з Костею більше відчуваємо саме їх. Навіть особливих зусиль не треба докладати, композиції самі народжуються. Розраховуємо, що влітку вийде перший кліп на нашу пісню англійською мовою.

— Збираєтеся присвятити увесь час концертній діяльності?

— Ні, я проходила кастинг на телеведучу на каналі СТБ. Результатів поки що не знаю. Але якщо пройду (а шансів, думаю, маю багато), із задоволенням вестиму передачу на зразок «Неймовірна правда про зірок».

— Чи збереглися у вас почуття до Максима, чи продовжуєте ви спілкуватися?

— Зараз увесь Інтернет розриває інформація про нашу зустріч після ефіру на радіо. Там Максим на питання, з ким хотів би спілкуватися, сказав, що з Яною. Мені подзвонили, ми поговорили в ефірі, а потім побачилися ввечері. Усі фото є в Інтернеті, можна прочитати, подивитися. Ми зустрілися. Спілкуємося. Подивимося. Нічого поки що не можу відповісти.

— Тобто зараз ви зідзвонюєтеся, листуєтеся?

— Так. Але Максиму треба заспокоїтися, забути все, забути проект і нічого не пов’язувати з ним. Тому я не хочу його зараз чіпати.

— Чи не в цій знервованості причина, що під час останнього шоу «Холостяк. Як вийти заміж» Максим Чмерковський просто встав, швидко попрощався з усіма та вийшов?

— Вочевидь, не всі змогли його зрозуміти. Просто, знаючи Максима, я розуміла за його очима, як його вже все дратувало. Він дуже нервував, на нього все це тиснуло. Він просто не витримав — встав і пішов.

— Не витримав питань?

— Не тільки. Усієї атмосфери. Коли прийшла Саша, почали розбирати їхні стосунки. Йому все набридло — він і пішов. Мабуть, так.

— А які ваші найближчі плани?

— На 28 червня нас запросили на гала-концерт «Квадрату успіху», що проходитиме на Співочому полі в Полтаві (колись Яна Соломко сама була учасницею цього проекту для молодих виконавців. — Авт.).

— Це буде презентація дуету?

— Хіба що для Полтавщини. До того ми вже будемо в Києві виступати. Тим більше, запросили особисто мене. Але оскільки я зараз у дуеті, то заспіваю сама одну пісню, а другу представимо разом із Костею.

— Не боїтеся зустрічі з полтавською публікою?

— Абсолютно ні. Я дуже люблю Полтаву. Це місто для мене завжди буде певним етапом, першим етапом на життєвому шляху після школи. Після дев’ятого класу я поступила в Полтавське музичне училище. Час там я навіть більше запам’ятала, ніж у школі. За ті два роки було багато різних подій. Мій педагог — Олена Іванівна Бугай. Я її просто обожнюю і завжди пам’ятаю. Вона багато чому мене навчила, підтримувала. Мені тоді було 15. Перехідний вік, коли потрібна підтримка. Олена Іванівна й була частиною конкретної такої підтримки. Тому рада буду бачити і її, і всіх на своєму концерті.

— Після шоу вам уже довелося чимало поспілкуватися з журналістами. Які питання виявилися найскладнішими?

— Мені на жодне питання вже нескладно відповісти. Ще кілька років тому було інакше. А тепер навіть найособистіші питання для мене легкі. Завдяки проекту. Тепер уже нічого не страшно.

Віолета СКРИПНІКОВА