4

Анжеліка РУДНИЦЬКА: Інтелектуальна публіка втекла від екранів телевізорів до комп’ютерних моніторів

— Анжеліко, і все-таки, що для Вас первинне – музика, мистецтво чи література?

— Ще у вашому переліку могла би бути журналістика, наукова діяльність, робота з дітьми, спорт, організація фестивалів... Та найважливіше, як на мене, бути людиною. Це і є первинне. І робити все чесно, опираючись на любов, власні прагнення і бажання. Якщо вони щирі, то знайдуться і прихильники, і підтримка, і все необхідне. Я займаюся мистецтвом у широкому розумінні цього слова, а різні прояви – це лише варіації. До того ж, іноді не я їх вибираю, а вони обирають мене (сміється).

— Ваш безпосередній фах – журналістика. Для публічної творчої особистості – ідеальна сфера для самореалізації, незалежно від того, наскільки значне місце вона займає за вашою «шкалою інтересів» поряд із пісенною творчістю. І все ж… Чи трапляються моменти, коли професія шкодить?

— Я не займаюся журналістикою у чистому вигляді. Вона мене не годує, бо я не працюю журналістом. Але я мислю, як журналіст, усім цікавлюсь, пишу про те, що мене хвилює або тішить. Тому прямої шкоди чи користі від неї немає. Але бувають випадки, коли твої думки чи позиція, опубліковані чи ні, когось дратують, і люди реагують на них негативно. Це знайоме кожному журналісту, який пише більше, аніж де, коли, хто, що зробив…

— Як Ви оцінюєте сучасний стан українського телебачення?

— До останніх президентських виборів українське телебачення було аж надто заполітизованим. Я навіть публічно висловлювала думку про те, що телепродюсерам треба готуватися до зміни формату й вигадувати серію розважальних шоу, бо від політики усі втомилися. Після виборів змістилися акценти у питаннях свободи слова… Тож маємо розважальне телебачення з усіма його принадами й негативами. Як на мене, технічний рівень нашого ТБ зростає, а креатив ми позичаємо у іноземних телекомпаній, ігноруючи власними ідеями й традиціями. Крім того, екрани засмічені негативом, ворожками, провидцями, інтерактивними «іграми», рекламою медикаментів, що спонукає до самолікування, й іншою неприємною інформацією. Інтелектуальна публіка втекла від екранів телевізорів до комп’ютерних моніторів. Телевізійникам є над чим задуматися, але їхні зусилля спрямовані на рейтинги, а не на суспільні потреби й проблеми. Тому від ТБ ми з вами дійшли, як це і мало бути, до ідеології держави. У нас цим глобально не займається ніхто всі 19,5 років незалежності. Хотіла написати передбачення, що буде, якщо й далі держава не намагатиметься народжувати ідеї, але утримаюсь, бо думки мають здатність матеріалізуватися, а я такої матеріалізації не хотіла б для України.

— Чи достатньо, на Вашу думку, висвітлюються культурні події у країні?

— Ви самі знаєте, що ні. Тут моя думка нічим не відрізняється від думок багатьох інших людей. Бо культура – це широке поняття, воно не синонім концертів, фестивалів чи виставок. У кращому випадку «культурні події» потрапляють у новини. У гіршому вони цікавлять журналістів лише як світська новина, де можна тусуватися із відомими персонами, збирати плітки й обговорювати, хто в чому одягнений. Але ми й це переживемо. Я – оптиміст. Справжні митці творять не заради слави і промо. А мішура швидко зникає, змінюючи одна одну. Та поки у державі не буде ідеології, суспільство «хворітиме» інфекційним пліткарством, облудою і поверховістю.

— Які основні принципи мистецької течії «етномодерну», засновницею якої Ви є?

— Це краще запитати у мистецтвознавців (сміється). Я – художник, а не мистецтвознавець, чи засновник течій. Я малюю те, що відчуваю; відтворюю, те, що Бог на вухо шепче. А вже фахівці називали мої роботи терміном «етномодерн». Як митець, я, спираючись на глибинне етнічне мистецтво, на артефакти, знаки і символи, створюю власний світ. Змішую емоції та знання, традиційне і сучасне. І не думаю про стилі чи напрямки.

Головне, що роботи гріють мене, примушують рухатися навіть у найважчий час і подобаються людям. Із 2004 року в Україні та Європі відбулося 70 моїх виставок, більшість з яких – персональні. А цьогоріч вперше моя експозиція потрапила в Азію – вона представляла Україну на Всесвітньому фестивалі культури і мистецтв у Кореї. На цьому ж фестивалі мені присвоїли звання «Світового майстра».

— На які творчі сюрпризи від Анжеліки Рудницької можна очікувати наступного року?

— Щось декларувати важко. У голові така кількість проектів, дай Бог здоров’я, втілити у життя хоча б найяскравіше й найцікавіше. Це і музика, і література, і майстер-класи з дітьми, і виставки. Я й сама не знаю, яких сюрпризів від себе чекати! Може, мене на пуанти стати потягне, чи в кіно знятися (сміється).

Розмовляла Наталія ПАСІЧНИК.

Довідка NOVAUKRAINA.ORG: Анжеліка Рудницька - телеведуча і автор легендарної музичної телепрограми «Територія А» - першого українського телевізійного хіт-параду кліпів, котрий став прообразом нинішніх «фабрик зірок». «Територія А» під незмінним керівництвом Анжеліки відкрила країні багато артистів, які й досі є найвідомішими в Україні.
Співачка. Видала 6 альбомів. Серед них - «Диво» (спільний із Віктором Павліком), «Іграшка», «Будь зі мною!», «ANZHELIKA.RU», «Знайди мене». Нині готується до виходу франкомовний альбом під робочою назвою «Моn ami».
Самобутня художниця, що створила симбіоз етнічного і модерного мистецтва. Засновник течії ЕТНОМОДЕРН. На її рахунку більше 50 виставок (близько 40 - персональні). Полотна Анжеліки експонувалися у художніх музеях і галереях України, Франції, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, Болгарії, Румунії, Македонії, Сербії, Естонії, Чорногорії, Литві, Польщі. Виданий художній альбом-каталог «УКРАЇНСЬКИЙ ВСЕСВІТ» у двох частинах (2008, 2009 р.р.)
Письменниця. У 2009 році видала жіночий роман «Пристрасна траса до щастя». Нині готує до друку другу книгу.
Журналіст. Закінчила Київський національний університет ім. Т.Шевченка за спеціальністю журналістика. Має численні публікації у періодичних виданнях (першу замітку опублікувала у 13 років), створила багато авторських програм на ТБ і радіо. Член спілки журналістів.
Викладач, науковець. Викладала майстерність телеведучих в Інституті кіно і телебачення при Київському національному університеті культури та мистецтв. Нині працює в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка (Інститут філології, кафедра фольклору та етнографії).
Віце-президент мистецької агенції «Територія А».
Президент Фонду відродження культурного середовища Києва.
Кавалер ордена Святої Ольги ІІІ ступеню (2009 р.)