3

Олег ТЯГНИБОК: Більшість в наметовому містечку Тимошенко — це проплачені прапороносці

Остання хода опозиції від парку Шевченка яскраво засвідчила: у новоствореному Комітеті опору диктатурі немає альтернативи «Свободі» як рушійній силі, підготовленій організаційно та ресурсно до лобового протистояння з владою. Саме після згортання ходи активістів «Свободи» стало зрозуміло, що невдовзі все припиниться і головним здобутком опозиціонерів залишиться прорив кордону з рядових представників МВС. Це як витягнути шнур-запал з димової шашки. Розривна частина лишається — та шансів розірватись немає. І після відходу свободівців значна кількість — до 10 000 осіб — ніби лишилась напризволяще, навіть попри агресивно-кличну риторику заступника поводиря «сердешних» Олександра Турчинова.

— Чи може Тимошенко як фактор об’єднати опозицію і привести до змін?

— Тимошенко — це є приклад зведення особистих політичних рахунків і намагання, скажемо, на її прикладі вселити страх в опозицію. Власне, як її хоче використовувати теперішня влада. Опозицію може об’єднати лишень спільна ідея і спільна стратегія боротьби. Сьогодні потрібно зовсім іншими методами боротися.

— Наприклад?

— По-перше, всілякі співаючі майдани і мирні засоби боротьби зараз вже не проходять. Потрібно: готуватися до більш жорсткого протистояння на вулицях, координувати зусилля усіх депутатів місцевих рад від опозиційних сил.

Для нас є дивним, коли після арешту Тимошенко в тих радах, де більшість мають свободівці у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, одразу на другий день скликали позачергові сесії, щоб реагувати на подібну політичну акцію. Бо коли збирається сесія, це транслюється по телебаченню місцевому, це підігріває дух людей, це заставляє людей задуматися над тим, що робиться в державі, і врешті-решт люди починають виходити на вулиці і боротися за свої права. В інших містах, де представники інших опозиційних сил, в тому числі і БЮТ, коли посадили їхнього лідера, не робили таких заходів. Мені здається, що це є неправильно.

Тобто, якщо ставимо завдання підігрівати людей, формувати революційну ситуацію, це потрібно робити різними методами: методами вулиці — активної вулиці, методами депутатської роботи, діяльністю органів місцевого самоврядування, ну і в принципі правильна стратегія заяв, дій, вчасної появи в ЗМІ — оце є дуже важливим на цьому етапі.

Але не менш важливо розробити план дій — що робити після того, як вдасться повалити режим Януковича, бо ми вже маємо приклад: режим Кучми повалили, прийшли до влади і розвели руки — не знали що робити. І відповідно, кожен почав тягнути в свою сторону, і в результаті все втратили. Тому на березі треба домовлятися, бо нема сенсу витрачати свою енергію, щоби потім, прийшовши до влади, знову ми побачили те, що бачили при помаранчевій влади.

— Вас узагалі не шокувала та слабкість, яка була продемонстрована?

— Для нас це, звичайно, є незрозумілим. Коли були заарештовані наші, скажімо, представники «Свободи» після подій 9 травня, зокрема брати Ковалєви, які відсиділи 66 днів у СІЗО, витягували ми їх в першу чергу тим, що на вулицю вийшли депутати-свободівці.

І коли у Львові вийшли тисячі депутатів від «Свободи», то за ними вже прийшло 10 000 просто людей, які співчували, які побачили — якщо депутати виступають… Вони тоді повірили, бо, наприклад, того самого БЮТу… Я не хочу їх критикувати, просто думки вслух, хочу порекомендувати: в них є 20 000 депутатів місцевих рад по Україні, кожен з депутатів має по п’ять помічників — це 120 000 людей!

Коли вони розказують, що хтось їм перекриває дорогу, автобусам не дає їхати — смішно. Напевно кожен з цих депутатів має власний автомобіль, в якому він може посадити своїх чотирьох-п’ятьох помічників і привезти до Києва. І на Хрещатику мало бути стільки людей.

Ну добре, не говоримо про місцевих депутатів, але в Києві… Було 156 депутатів — хай буде зараз 100. Але кожен депутат у парламенті має 31 помічника, з них чотири помічника — на зарплаті. Як би ми робили: ми би взяли депутата, якому дали би по мінімуму завдання мобілізувати всіх своїх помічників, у тому числі тих, які є на зарплаті, і привели би під Печерський суд. Знаєте, коли там стоять кілька сотень людей, причому більшість з них — це проплачені прапороносці, в яких очі не горять, які просто чекають час…

Нічого не вийде. Ми би робили по-іншому і ми постійно на цьому наголошуємо. Мені здається, що реакція людей, великої кількості людей, вона може зламати цю владу, бо ця влада боїться тільки вулиці.

— Як ви вважаєте, така слабка реакція свідчить про те, що у штабі БЮТу не готувались або взагалі криза там?

— Мені важко говорити, бо це є не зовсім коректним. То є внутрішні справи цієї політичної сили. Я думаю, що є проблема, скажімо так, в самому принципі формування партії. Ми партію будуємо за ідеологічними принципами, тобто приймаємо в партію тільки людей… намагаємося відсіювати кар’єристів, тримаємо тільки тих людей, які світоглядом подібні до нас.

— Вас розчарувало взагалі наметове містечко?

— Чому воно мене мало розчаровувати? Ми приблизно собі і уявляли, що так все буде, ми ж відчуваємо, що робиться на місцях, яка є ситуація, коли багато тушок є в цій політичній партії, і не тільки в центрі, але й на місцях. Коли тільки влада інша прийде, вони готові перескакувати до них, голосувати разом з ними. Такі дивні речі, коли, наприклад, половина місцевих депутатів є від БЮТу — наші ходять, бігають, збирають підписи про проведення позачергової сесії, а вони навіть не дають підписів, не приходять на сесію.

— Наразі у «Свободи» є план дій, що вона буде робити?

— Наразі ми увійшли у Комітет опору диктатурі, наразі ми намагаємось через Комітет опору диктатурі давати рекомендації і пробуємо переконувати наших партнерів в тих конкретних тактичних діях, наголошуємо на необхідності розробки стратегії, беремо участь у заходах, долучаємося до інших, самі проводимо акції протесту, просимо координувати дії депутатів — місцевих рад в першу чергу. Будемо реагувати по ситуації, бо зараз спрогнозувати, як то буде, дуже тяжко.

— А є таке відчуття, що намагаються не дати «Свободі» роль локомотива…

— Ми не прагнемо бути ніяким локомотивом, ми робимо свою справу. Тим більше, що переважна більшість політичних сил, які входять до Комітету опору диктатурі, — це є парламентські партії. Тобто в них є свої завдання…

Ми є позапарламентська партія, і в нас є своє завдання. Ми не є в парламенті, відповідно, тактика наших дій трохи відрізняється. Ми єдине, що можемо, — їх підштовхувати до того: люди добрі, у вас же є козирні тузи — мандати парламенту! Можна робити і робити, маючі мандати подібні, маючі такі права! Вони є повністю безсилими зараз в парламенті.

— Зачекайте, було б логічним, що «Свобода», яка має такий досвід праці з вулицею, щоб їй у Комітеті опору диктатурі дозволили формувати стратегію, політику і очолити цей рух…

— Ні. Подивіться: коли збираються опозиційні сили, які в будь-якому випадку будуть все одно не зливатися в одну партію, а будуть лишень співпрацювати ситуативно в залежності від певних причин, — говорити про якесь лідерство чи про якусь домінацію не приходиться, тому що тільки-но почнеться якесь домінування когось над іншими, подібні комітети розваляться.

Принцип існування і діяльності таких опозиційних комітетів, він власне має бути не на тому що хтось є лідером, через те ми навіть не прагнемо жодного лідерства. Всі знають наші можливості, всі знають що ми можемо робити, як ми можемо робити… хай використовують… Ми ж не проти.

— Як ви вважаєте, скільки Комітет опору зможе проіснувати, враховуючи розбіжності?

— Розбіжності є всюди — інша справа, що ми взагалі були скептично налаштовані, коли цей комітет створювався, саме через те що на той час вже існував Народний комітет захисту України. Ну, скажемо… ну добре. Можливо, через те, що хтось не хотів залучатися до цього Комітету захисту України… Це все не має значення, це є формальні речі, на які не варто зважати. Важливо — чи є діалог, чи є домовленості, чи є розуміння спільної боротьби, а всі такі комітети… Як він буде називатися, скільки він буде діяти — не має абсолютно ніякого значення.

Я вісім років був депутатом парламенту і можу сказати, що один депутат може перевернути парламент з ніг на голову, а не то що 228. Дуже просто. Сьогодні Янукович ніколи не мав би такої сили, якщо би не парламентська більшість, якщо би Янукович не міг узурпувати законодавчу владу в парламенті. А хто йому дав сформувати ту більшість? Депутати від БЮТ та «Нашої України». Треба було впливати на тих депутатів…

— Шостого вересня починається сесія. Що мають зробити опозиційні фракції?

— Опозиційні фракції, навіть якщо їх є 10 чоловік, вони повинні блокувати трибуну.

— Але якщо їх б’ють? Ви бачили, як їх б’ють?

— Тоді вони, вибачте, лохи. Чого вони таких депутатів в парламент привели, якщо їх б’ють? Коли відбувалися всі ті події… Кілька чоловік роблять якісь дії біля трибуни, а 200 чоловік збоку стоять і дивляться, спостерігають, то скажіть мені, будь ласка, про які парламентські дії єдині можна говорити.

— Вони б мали не тільки робити якісь дії в парламенті, вони б мали виносити альтернативні законопроекти — не виносили. І ці альтернативні законопроекти їм було б потрібно виносити на публічне громадське обговорення. Маючи статус депутата, вони того не роблять, вони всі поховалися по свої нірках. Чому депутати не їздять по регіонах, не виступають?

— Бо вони всі під Печерським судом…

— Хто — депутати? З десяток…

Той, хто дістав 50 грн за стояння з прапором, він не піде на протистояння з міліцією, бо йому цього не потрібно. Що — не можна мобілізувати вийти на вулицю під Печерський суд помічників депутатів, які отримують заробітну плату в партії? Цим і повинні займатися депутати: роботою безпосередньо в парламенті, роботою на окрузі, правильними меседжами у ЗМІ. Навіть якщо їх туди не пускають або пускають частково, треба говорити правильні речі, або ті, які можуть зачепити людей, тобто підігрівати революційні настрої.

Депутати опозиції створили собі такий імідж, що їх громада ненавидить не менш, ніж владу. Через те їхні заклики вийти — впусту. Люди як мислять: я бачив, як ти працював, я бачив, що ти так само крав, що ти мене дурив. Чому я зараз маю за тобою йти? Відповідно… Бодай би щось: зрештою, зробити якийсь вчинок — скласти мандати, щоби інші могли прийти, якщо ти вже втратив довіру громади…

Андре САВАЖ