Письменник, журналіст, дослідник Інтернет-комунікацій. Нині працює в «Інвестгазеті» й викладає в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор двох прозових книжок і трьох синів. Кандидат наук із соціальних комунікацій (тема дисертації — «Виникнення та розвиток медіа-мистецтв у системі масової комунікації»).
— Артеме, яка сфера вітчизняної журналістики реформувалася найбільше за останнє десятиліття?
— Реформувалася вся журналістика, бо та, яка не реформувалася — припиняла існування. Це стосується навіть районних та міських газет, фінансованих з бюджетів. Можливо, найменше зміни зачепили традиційні радіо і телебачення: в них боротьба за виживання не стояла так гостро, і можна було жити на форматах, сформованих у 90-х. Зміни відбувалися як через розвиток Інтернету, так і через підвищення свободи слова, зміну рекламних концепцій основних рекламодавців, підвищення медіа-освіченості аудиторії.
— Майбутнє — за Інтернетом?
— За Інтернетом як каналом комунікації та Інтернет-ЗМІ як універсальними інтерактивними ЗМІ, що весь час змушені змінюватися і вдосконалюватися. Найближчими двома-трьома десятиліттями не очікується соціальних передумов для виникнення іще новіших каналів комунікації.
— Чи достатньо, на вашу думку, висвітлюються події у країні та в якій сфері найбільше відчувається недостатність новин?
— Звісно, зараз будь-хто, хто хоче знайти інформацію, вже має можливість знайти її, будь-яку. Зараз інколи навіть деякі аспекти суспільного життя висвітлюються надміру, постійно створюються дуті інформприводи, на які преса змушена реагувати, через що губиться інформація про фундаментальніші зміни в суспільній системі. Але ви, напевно, натякаєте на те, що культурна сфера висвітлюється недостатньо. Так тут справа лише у відсутності відповідного ринку. Коли навчаться створювати попит на продукцію українського мистецтва, тоді знайдуться і професійніші журналісти для цієї сфери, і відповідні видання.
— Як ви ставитеся до цензури, і чи є вона у вітчизняному медіа-просторі?
— Ви знаєте журналіста, який добре ставиться до цензури? До неї можуть добре ставитися лише представники інших професій. Звісно, у нас її достобіса, але ситуація в нас не найгірша. Після того, як неприємне для влади відео обійде весь Інтернет, його змушені будуть показати новини телеканалів, щоб не втратити рейтинг. А, наприклад, в Росії це не допоможе: на екрани телевізорів воно так і не потрапить.
— Ви особисто стикалися з чимось подібним?
— Я намагаюся обирати собі для роботи видання, в яких працівники на цензуру не жаліються. І це, поки що, можливо, навіть зважаючи на те, як часто я міняю роботу. Хоча з «джинсою» було декілька неприємних зіткнень, які закінчилися великим, ініційованим з мого боку скандалом.
— І насамкінець побажання і, можливо, кілька порад молодим журналістам від Артема Захарченка.
— Раджу не зупинятися на першому-ліпшому досягненні, а намагатися постійно вдосконалювати медіа-простір довкола себе і свою роботу в ньому. Нинішній час розвитку дає для того всі можливості.
Наталія ПАСІЧНИК