4

В сетях отловленные мысли: Планы у нашей власти всегда грандиозные. Слава Богу, с реализацией не так...

Ilona Skala: Разделяй и властвуй! В граните выбить, что ли, чтобы помнили?

Divide et impera. Разделяй и властвуй. Это выражение надо каждому украинцу куда-то на видное место присобачить.

Чтобы меньше между собой собачились.

Знаете, я так скучаю по тем временам, когда поступал запрос на дружбу в фб, и если на аватарке был украинский флаг, или фотка в вышиванке, или просто профайл по-украински записан, запрос принимался не глядя. Потому что этого было достаточно. Это был знак. Это были свои.

А сейчас все разделились. На порохоботов, зрадофилов, русскоговорящих, националистов, правых, левых, кособоких...

Много всех, а толку мало. Грызутся, чублятся, волають.

Наделали себе кумиров. Те за Порошенко усираются, другие за Саакашвилли, или за Юлю, или за Ляшко.

Каждый день в ленте громкие заявления «такие-то удалитесь из моих друзей!», и ножкой ээээть. Шо дети, чесслово!

Задень кого-то из «кумиров», и ты уже запхан в ряды каких-то «ботов» или «филов». Сидишь отплевываешься целый вечер.

Я не удаляю и не делаю громких заявлений. У меня в друзьях есть и «порохоботы», и «зрадофилы», я понимаю тех и этих. Читаю с интересом их мнения. В чем-то соглашаюсь с «порохоботами» и не критикую власть во время войны. По одной простой причине. Я не знаю как сделать лучше. Лично я - не знаю. Может, кто-то знает, пусть высказывается.

Соглашаюсь с теми, кто по другую сторону, потому что их мнение и их позиция тоже важна. Чтобы власть не расслаблялась, чтоб была на вечном стреме и в вечном тонусе. А то, как зашкалит народная любовь выше отметки в 80 процентов, как у соседей...

Вы можете ненавидеть Порошенко, ненавидеть Саакашвили, ненавидеть Савченко или Юлю. Главное не ненавидьте друг друга.

Как хочется опять отличать своих только по слову «Украина». Это слово самое важное!

Divide et impera!

Divide et impera!

В граните выбить, что ли, чтобы помнили.

Ilona Skala

***

Александр Кочетков: Подарок на Рождество?

Ситуация прозрачна, как мечты дембеля

Поскольку штатовцы, когда множили нашу власть на ноль за НАБУ, про Саакашвили не вспоминали (они вмешиваются по факту, а не предварительно), то наши решили, что можно. Компенсация за унижения такая. И ПАП распорядился окружению, то бишь, Луценко, чтобы к его возвращению из Вильнюса Михеила закрыли.

Ну, и закрыли. Благо в палаточном городке ему никак не сиделось.

Чтобы освободить Саакашвили из СИЗО, надо его полностью разгромить и заодно выпустить всех, кто там сидит. Полагаю, на это никто из соратников Михеила не пойдет. Да и не выйдет ничего.

А вот попытаться устроить заваруху во время суда — это наверняка. К этому моменту и штатовцы уже отдуплятся.

И власть опять даст заднюю, сделав вид, что ничего и не было. Но, опять-таки, в порядке компенсации попытается наехать на Сытника или еще кого-то из антикоррупционеров.

Но пока рабочая схема власти такова: нагнать на всех страху и сделать вид, что намерены Саакашвили посадить надолго. А после внешнего вмешательства — сторговаться на экстрадицию.

Планы у нашей власти всегда грандиозные. Слава Богу, с реализацией никак.

Александр Кочетков

***

Соломия Сотник:

Очень многие мировые правители сейчас в неадеквате, власть оказалась для них непосильным бременем - от старика Дональда и каждого третьего европейского лидера - до наших, ПНХ и малыша Ына включительно.

Спасает только здоровая государственная система, где она выстроена. Без неё имеем наш крайне тяжёлый случай с непрогнозируемыми последствиями.

***

Сергій Дацюк: Що з ними трапилось?

Після голосування Верховної Ради за відставку Єгора Соболєва з посади Голови Антикорупційного комітету Голова Верховної Ради Андрій Парубій раптом дозволив собі емоції, сказавши таке: "Я як Голова Верховної Ради України підтримав рішення комітету. Але вважаю, що сьогоднішнє рішення не зробило український Парламент сильнішим. Чотири роки тому більшість тут присутніх разом стояли на Майдані плече до плеча. І в мене іноді виникає питання: "Що з нами трапилось? Що з нами трапилось за тих чотири роки, колеги?""

На якийсь момент голова Верховної Ради у метафоричній формі звернувся до Парламенту – чи вірно ми робимо, коли того, з ким разом були на Майдані, так принижуємо? На якийсь час, здавалося, що він дійсно щирий, коли закликає відкидати конфлікти, відчувати відповідальність і потребу єдності. Голова Верховної Ради просив подякувати Єгору Соболєву народних депутатів. Але окремі оплески перекрили крики "Ганьба".

У відомій роботі Умберто Еко "П'ять есеїв про етику" є такі слова: "Навіть той, хто вбиває, гвалтує, краде, бузувірствує, – займається цим у виняткові хвилини, а в решту часу життя випрошує у собі подібних схвалення, любов, повагу, похвалу. І навіть від тих, кого принижує, він хоче отримати визнання – у формі страху або підпорядкування."

Багато чого можна було б дорікнути Єгору Соболєву. Але він точно не заслуговував на звільнення з формулюванням за "незадовільну роботу".

Звільнити за "незадовільну роботу", а потім дякувати, – це блюзнірство. Вочевидь десь в глибині грішної душі Андрій Парубій це відчував. Але синхронного відчуття у народних депутатів не виникло. Він отримав зовсім інше схвалення і іншу похвалу, ніж ті, на які сподівався.

Наступ на боротьбу з корупцією аж до спроби знищення її борців та інститутів – це зрада Парламентом ідеалів Майдану.

Але проблемність такої ситуації в Україні не є очевидною для більшості народних депутатів. І питання Голови Верховної Ради звучить зловіще.

Дійсно, що ж з ними трапилось?

А трапилась проста річ – втрата публічних моральних орієнтирів та втрата публічної можливості відрізняти добро від зла. Тобто мова йде не про персональну моральність політиків, бо хто з нас без гріха. Мова йде про публічні моральні орієнтири, які мають переслідувати політики, хай навіть в персональному плані вони не завжди моральні.

Це дуже важлива якість політики – публічні моральні орієнтири та публічна можливість відрізняти добро від зла. Без цієї якості політика не служить інтересам суспільства, політика не має смислу в теперішньому, політика не творить позитивну перспективу.

Якщо для того, щоб зрозуміти, знищувати НАБУ чи не знищувати, нашим політичним лідерам Яценюку, Авакову та Парубію стало потрібно зустрічатися з послом США, то це означає, що самостійно вони публічно неспроможні відрізнити добро від зла.

Ця втрата публічних моральних орієнтирів сталася не одразу.

Перемога Майдану засвідчила позірну єдність революціонерів.

Але позбавившись Кривавого Злодія, ми пустили до влади Баригу. І ця наша спільна помилка не була б фатальною, якби наші післяреволюційні політики зберігали публічну здатність відрізняти добро від зла.

Барига почав усім торгувати – війною, конституційним суверенітетом, окупованими територіями, тарифами, українською мовою і зрештою Парламентом.

Барига продав війну Путіну за свою Липецьку фабрику та інтереси інших олігархів у Росії.

Барига продав конституційний суверенітет України Заходу за підтримку ними Мінських домовленостей, яких від нього вимагали олігархи.

Барига продав публічний вплив на формування тарифів Ахметову за бізнес-контроль над окупованими територіями і за акції від його компаній.

Барига продав здійснення українізації за підтримку націоналістами його діяльності, тобто в обмін на їх мовчання чи відсутність радикальних виступів проти нього.

Барига купив народних депутатів через посередництво Онищенка, щоб здійснювати всі ці оборудки, і продовжує їх купувати тепер вже для блокади боротьби з корупцією, де безліч членів так званої "Парламентської Коаліції" стали підозрюваними чи підслідними.

Барига зрадив і продав свого однокурсника за можливість далі збагачуватися і втримувати владу.

Єдине коло, яке він не зміг продати, це антикорупціонери. Але на них він натравив Генпрокурора та народних депутатів.

Барига і з Путіним сторгувався б, якби Путін був баригою. Але Путін бандит, він бариг нагинає і стриже, а не торгує з ними.

У тих, хто стояв на Майдані, завжди була і є можливість відокремитись, відмовитись, зректися таких дій Бариги.

Але натомість вони його підтримували, виправдовуючи себе тим, що він Головнокомандувач, а зараз йде війна.

Але в тому то і справа, що Головнокомандувач не веде війну, він веде специфічний бізнес на війні, де все торгується, тобто все купується і все продається.

Що ж з ними трапилося – з тими, хто стояв на Майдані плече до плеча?

А трапилося ось що.

Ті, хто змушений був підтримувати Баригу, кожен сам поступово і непомітно для себе ставав на бік зла.

Коли в серпні 2014 сталася трагедія під Іловайськом, а їх патрон в цей час барижив, вони не захотіли розслідування.

Коли 31 серпня 2015 пролилася кров під стінами Верховної Ради через торгівлю Баригою конституційним суверенітетом України по всьому світу, вони промовчали.

Коли на початку квітня 2016 сплив скандал з офшорами Бариги, вони це все каналізували, а обіцянки законодавчо урегулювати офшори забули.

Коли в середині квітня 2016 року у Верховній Раді стався контрреволюційний переворот і був створений контрольований олігархами Уряд, вони відмовилися визнати факт відсутності Парламентської Коаліції, почали діяти в ситуації корумпованого ручного управління ситуативною парламентською більшістю і продовжили знищення парламентаризму в Україні.

Коли в травні 2016 Верховну Раду ламали через коліно, щоб у незаконний спосіб призначити Генпрокурора, вони теж змовчали.

Коли під Баригу протягом 2016-2017 років закатували в асфальт більшість українських ЗМІ, вони теж мовчали.

І зрештою, коли Генпрокуратура та СБУ почали переслідувати боротьбу з корупцією у країні, вони це все підтримали.

Ті, хто береже ідеали Майдану, мають право сказати зрадникам Майдану: ми – не ви!

Що ж з вами трапилося, панове ті, хто пліч-о-пліч стояли на Майдані, а тепер зраджуєте своїх побратимів?

В Біблії сказано "Не судіть та не судимі будете" (Мф. 7:1). Але це сказано про персональне осудження. І в персональному плані ніхто жодного з вас не судить.

Але судити можна "колективність Майдану", до якої ви апелюєте. І з точки зору цієї колективності, ви втратили дух єдності Майдану. Колективно ви втратили ті ідеали, за які проливалася кров і в революцію, і у війні.

Колективно ви скурвились.

Сергій ДАЦЮК,

філософ

Блоги УП

***

Святослав Стеценко: Про США, Захід, світову політику і місце гонору українських дописувачів фейсбуку в ній

Жодна країна жодній іншій країні ніколи не допомагала ось просто так. Таке міг собі дозволити лише абсолютний монарх заради власних збочених забаганок, і навіть в такому разі це зазвичай погано для нього закінчувалося.

Те, що виглядало як допомога, завжди було діями в інтересах тієй країни, яка її надавала, так, як ці інтереси розуміла владна еліта країни. Кожна країна завжди все робить так, як в інтересах її владної еліти і так, як вона бачить свою вигоду в тому. Так, як вигідно їй, а не тому, хто отримує допомогу. Винятків нема. Вигода може вимірюватися не лише в грошах, але вона має бути і має бути значущою.

Так само допомога Заходу і конкретно США Україні має бути вигідною для них. Наприклад, для їхньої воєнної безпеки. І це має бути не міфичний "захист Європи" від вторгнення Московії розбудовою мережі сбуту продукції "Рошен", а конкретно вимірювана бойова міць українського війська і гарантії того, що Україна застосує її тоді, коли це буде потрібно Заходу. Саме потребою в такій гарантії обумовлені всі вимоги Заходу щодо подолання корупції, незалежних судів, інших реформ. Заходу потрібно, щоб умовний Порошенко або Янукович не міг одноосібним рішенням або кулуарними домовленостями з умовним Путіним знехтувати взятими зобов'язаннями. Саме для цього, саме для унеможливлення такого звичного для українців "кидалова" Захід вимагає від нас конкретних дій і результатів зі створення незалежних від інших гілок влади і дієвих противаг. До цього ж належать і свобода преси, і дотримання прав людини, і підтримка НДО.

Ще раз: інтерес США не в самій Україні, а у вигоді, яку Україна може дати США. Це інтерес здорової країни із здоровим урядуванням.

Єдиний інтерес, який ми можемо забезпечити США, це бути їхнім військовим союзником в Європі. Потужним союзником, на якого можна спертися і який сам спроможний завдати потужного удару у фланг Московії у разі потреби в тому для США. Бути країною-воїном і країною воїнів, бути в Європі такими, яким є Ізраїль на Близькому Сході. І в цьому наші інтереси збігаються абсолютно.

Станом на сьогодні Україна не лише не готова взяти на себе такі зобов'язання, навпаки весь час плачеться, що проти Московії безсила.

Щоб США нам потужно допомогли, ми маємо бути прогнозованими для них і відповідальними. Для того нам потрібно створити таку систему управління, внутрішнього контролю і противаг, яка унеможливлює повернення в сферу впливу Московії. Яка буде дієвою автономно, без щоденного втручання США. Цього не зробити без подолання олігархату, без правосуддя, без публічної політики, без можливості громадянам контролювати урядування і дієво впливати на нього.

США не цікавлять абстрактні "свобода і демократія" в Україні. Їх цікавлять наші свобода і незалежність від Московії як інструмент захисту їхніх інтересів. Інтереси окремої особи і навіть "народних мас" не мають в таких справах ніякого значення, мають значення інтереси і готовність владних еліт, спроможних приймати і реалізувати рішення.

І в цьому тут і зараз мої інтереси збігаються з їхніми, з інтересами Заходу.

А ваші?

Sviatoslav Stetsenko