25 червня 2017



1

Експорт трудових ресурсів: або на чому Україна ще якось економічно тримається?

2012-09-24 21:31:00. Аналітика

Будучи математиком за освітою, аналізуючи різноманітні незалежні інтернет-видання, автор, голова Комісії людських та громадянських прав Світового Конгресу Українців Олександр Басмат, спробував прослідкувати потоки коштів в українську економіку, а також вивіз капіталу з України олігархами і вивести математичну формулу, яка пояснює існування української міграції і її роль у різних аспектах життя України (хоча виявилось, що тут досить чотирьох правил арифметики).

І. Вивіз капіталу з України

В основу моїх роздумів бyли покладені аналітичні матеріали “Економічної Правди”, а саме Сергія Щербини, інших економічних оглядачів, а також бізнес-сторінка Бі-Бі-Сі по Україні. Опираючись на матеріали Сергія Щербини від 6 червня 2012 під назвою ”Острови скарбів для олігархів”, хочу навести коротко такі дані. За останні 2 роки (2010-2011) українські банки перерахували в офшорні зони і на Кіпр астрономічну суму – 53 млрд. 397 млн. доларів США, отже більше ніж 26,5 млрд. дoларів щорічно. За курсом валют, що діє в останні 3 роки, це більше 400 млрд. гривень. Для порівняння, Державний Бюджет України на 2012 рік має доходи 367 млрд. гривень.

Отже, за останні 2 роки з України вивезено цілий, і навіть більше того, Державний Бюджет!

85% цих вивезених з України капіталів осідає на Кіпрі. І хоча Кіпр не є офшорною зоною, а належить до ЄС, але пільгова система оподаткування (10% на прибyток, і 0% на багато видів прибутку), то це призводить до того, що вивезений за різними схемами капітал не оподатковуєтся ні в Україні, ні практично на Кіпрі. У 2010-2011 рp. на Кіпр вивезено 51 млрд. 495 млн. доларів. На другому місці – Британські Віргінські острови – 1 млрд.16 млн. доларів, а на третьому місці – Беліз – 602.9 млн. доларів, а далі ідуть – Cент-Кітс і Невіс, Монако і т. д.

Хто приймає безпосередню участь у цих траншах? Так, лідером усіх перерахувань на Кіпр є банк “Приват”, що належить Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову (32 млрд. 717 млн. доларів через “Приват”). Друге місце в перерахування за кордон посідає банк Ріната Ахметова ПУМБ (3 млрд. 249 млн. доларів). На третьому місці – банк “Надра”, що належить Дмитру Фірташу – 1 млрд.155 млн.доларів.

Отже, щорічно з України вивозиться 26,5- 27 млрд. доларів США, і ці кошти осідають на приватних рахунках олігархів і членів їх сімей. Так, нещодавно куплено найдорожчу квартиру у світі – понад 220 млн. доларів, і це зроблено Рінатом Ахметовим у Лондоні. За даними і фотографіями кореспондентів “Української Правди”, ця квартира зараз ремонтується і готується для проживання. Один з найдорожчих бyдинків y найбагатшому районі Лондона – теж належить дочці другого Українського президента Леоніда Кучми – Олені Пінчук (фотографії і ціну якого автор теж знайшов на сторінках тієї ж “Української Правди”).

За стандартами західної економіки, якщо Валовий Національний Продукт падає на 2 %, то це вже криза. Але ж з України щорічно вивозиться не менше 20-25% ВНП, і ця країна ще досі не рухнула! Що утримує її економіку на плаву?ІІ.

ІІ. Заробітчанські гроші – або друга сторона медалі української економіки

Ще рік тому в інтерв’ю українському часопису “Укрслово” автор цієї доповіді заявляв, що саме система заробітчанства або експорт нації на сьогодні і є тим наріжним каменем, на якому базується нинішній політичний режим в Україні. Виникає парадокс – чим більше українців виїде з України, тим більше валюти вони передадуть в Україну і відтак законсервують цей корупційний режим. Автор в минулому сам перебував у Європейських країнах і вочевидь спостерігав за міграційними процесами українців. Але тепер у аналізі використані дані Андрія Гайдуцького, економічного оглядача, приведені в його інтерв’ю Бі-Бі-Сі, а також матеріали “Української Правди” від 3 квітня 2012 року.

Отже, 7.2 млрд. доларів – це цифра, офіційно названа НБУ за 2011 рік як приватні перекази в Україну, причому це на 19.7% більше ніж у 2010 році. Не дивлячись на кризу в Європі, українські заробітчани нарощують темпи допомоги своїм сім’ям в Україні, рятуючи їх від злиднів.

Так, приплив грошей з Росії зріс на 20% у порівнянні з 2010 роком, з Німеччини- на 10%, з охоплених кризою Греції на 12.6% та Італії – на 15.4%, а от з Великобританії – упав на 2.3%. Але цифра НБУ – 7.2 млрд. доларів – це офіційні джерела надходження коштів – через банки, “Western Union”, “MoneyGram”. На думку Андрія Гайдуцького – це лише 20% усіх надходжень в Україну. Решта іде неофіційними каналами: самостійно ввозиться, чи через руки знайомих, водіїв автобусів, потяги і т. д. Неофіційні підрахунки, базовані на країні працевлаштування, на середньому рівні зарплати заробітчан і видатків у цій країні, на частині зарплати, яку імігрант пересилає, - можна говорити про щонайменше 25 млрд. доларів на рік.

А тепер порівняємо:

26,5-27 млрд. доларів на рік вивозиться українськими олігархами з України на приватне користування, і 25+ млрд. доларів на рік, які повертають назад в Україну трудові мігранти.

Ось вам і відповідь на питання – хто ж утримує українську економіку. Українські мігранти дають зарплату чи то хабарі виклaдачам вузів, навчаючи дітей, будують чи ремонтують житло, купують будівельні матеріали, одним слoвом, саме вони розкручують, точніше, не дають зупинитись маховику української економіки.

ІІІ. Коротко про так звані іноземні інвестиції в українську економіку

За 9 місяців 2011 року лідером в інвестиціях в Україну є Кіпр – 18.2 млдр. доларів за цей період, на другому місці Німеччина – 7 млрд. доларів, Австрія – 5 млрд. доларів, серед лідерів – Британські Віргінські острови, Беліз, Сейшельські острови. За словами банкіра, одного з лідерів партії “Фронт Змін” Андрія Пишного (“Українська Правда” від 18 січня 2012 року) –“Приросту реальних інвестицій в Україну немає, а є вкладення в Україну грошей, раніше вивезених з України. По суті інвестиційний процес в Україні виглядає так: влада – бюджет – офшора – приватизація – “Форбс,“- каже банкір. На думку автора, на сьогодні гpoші ввозяться на виборчу кампанію. І спроба повернути собі назад потрачені на вибори олігархами кошти неминуче приведе до трагічних наслідків для української економіки.

ІV. Ідеологічне обгрунтування існуючої бізнес моделі

Автор бере на себе сміливість стверджувати, що система заробітчанства власне і є тим економічним фундаментом, на якому базується сучасна політична модель України і що саме заробітчанські гроші забезпечують цю політичну “тусовку”, де немає чіткої межі між владою і опозицією; де існує постійна міграція політичних гравців, але всі вони зацікавлені лише в одному – перетворенні політичного капіталу в фінансовий капітал. Ті, хто називає себе опозицією, насправді є просто конкуренти в політичній грі.

За моїми увленнями , реформатор в широкому розумінні – це особа, про яку ще вчора ніхто не чув, але сьогодні, після озвучення своїх ідей, він має юрби прихильників, як це завжди було: починаючи від Ісуса Христа і далі по історії. Очевидно, що в українських реаліях це не спостерігається, а ідеї українських “реформаторів” настільки заплутані, що існує чималий штат газетярів для озвучення цих ідей. Тому виникає глибокий сумнів у реформаторстві тих, хто називає себе опозицією і закрадається підозра, що “реформатор” хоче просто помінятись з владою місцями з метою особистого фінансового збагачення.

З економічної точки зору, феномен заробітчанства в Україні, або експорт трудових ресурсів, має аналогію з експортом газу і нафти з Росії. І якщо експорт природніх ресурсів вимагає від російської влади підтримку на належному рівні інфраструктури, яка це обслуговує, то експорт нації взагалі не потребує жодних витрат з боку української влади. Але, на відміну від Росії, де відбувається розбазарювання або “дерибан” природніх ресурсів наступних поколінь росіян, і зовсім не зачіпаються національні інтереси чи культурні інтереси народів Росії, в Україні відбувається “дерибан” самого українства.

В історії завжди було так, що кожна бізнес-модель потребувала свого ідеологічного обгрунтування. І якщо Росія за рахунок експорту природніх ресурсів і шантажу ними своїх сусідів і Європейських партнерів, має своєю ідеологією “русский мир” і “вставаниe с колен”, то в українських реаліях експорт трудових ресурсів потребує зовсім іншого ідеологічного забезпечення. Завдання влади якраз і полягає в тому, щоб якнайбільше число українців відчуло себе незатишно в Україні.

Тому постійно підримуваний на певному рівні тонус ненависті до корінної нації і є саме тим ідеологічним обгрунтуванням існуючої бізнес-моделі. Причому ця ненависть має два аспекти. Мова іде про питання походження багатства, але також і про питання його функціонування.

Коли ми поглянемо на нинішніх “володарів життя” і пригадаємо нашу недавню історію, то багато речей стануть нам зрозумілими. Ми звідти – з комунізму, а тому не забування нашої історії допоможе нам пояснити сучасність.

Отже запитання, як у молодого Маркса: – “звідки все це у вас?”

І проста відповідь, яку знають всі, в російській мові звучить: “прошлый труд”. А “прошлый труд”, в українських реаліях, це – результат Голодомору і історичних подій опісля. Якщо абстрагуватись від моральної, а точніше аморальної сторони, тоді Голодомор – це бізнес-проект більшовиків, де вони знайшли в одному місці і матеріальний і трудовий ресурс для здійснення своїх проектів. За роки більшовицької влади те, що було відібране в українців, нікуди не щезло, а було примножене працею українців. Кому воно зараз належить? – питання риторичне. То з якого дива ці люди повинні:

1. любити українців? – колишнім майном яких вони зараз володіють...

2. ненавидіти Сталіна? – адже це він зробив їх багатими...

Що стосується питання функціонування багатства в Україні, то саме за Президента України Кучми було прийняте рішення про побудову дво-полярної олігархо-люмпенської бізнес-моделі України, а середній клас, який почав формуватись в Україні, був витіснений за межі України в пошуках заробітків. Тому “антиукраїнськість” нинішньої влади і є зокрема тим ідеологічним фактором, що підсилює міграцію.

V. Діаспора і її стосунки з українською владою

Між іншим, за першого Президента України Кравчука, відбувалось активне спілкування української влади з діаспорою, можливо тому, що в нових умовах нова-стара українська влада ще не знала, в якому напрямку їй рухатись. Але вже за Президента України Кучми відбулось значне згортання такого спілкування, тому що було прийнято рішення на побудову дво-полярної олігархо-люмпенської моделі України. Що стосується спілкування діаспори з Президентом України Ющенком, то фактично це спілкування було на рівні фальшивих обіцянок і марних сподівань. Відповідно вже за Президента України Януковича відбулось повне відторгнення діаспори, фактично тому що діаспора то є альтернативна Україна: інший менталітет, інша економічна модель.

За комунізму українство було затиснуте в рамки комуністичної ідеології і фальшивої тези про розквіт та зближення націй. З висоти сьогодення зрозуміло, що ця теза була ідеологічним забезпеченням відсутності колотнечі між національними “бараками” комуністичного “концентраційного табору”. Тим не менше, навіть в тих рамках були певні можливості для функціонування українства, які забезпечувались тодішньою владою.

Але зараз мова іде про історичний феномен, чи можливо курйоз, якому аналога мабуть не існує. Корінній нації запропоновано просто щезнути, щоб в цей спосіб оплатити “банкет” неукраїнської влади.

Щоб не закінчувати слово на песимистичній нотi, потрібно зауважити, що хоча на сьогодні декларований європейський вибір української влади – це можливість продати за кордон робочу силу і заховати вкрадене, але тут є певна частина оптимізму – українська влада в цей спосіб застрягла в Європі.

Діаспора, як зорганізована частина світового українства, має взяти на себе функції захисника інтересів українців в Україні. На мою думку, ідея умовлянь і аргументів стосовно влади в Україні просто вичерпала себе. Влада глуха до цих аргументів просто тому, що вона вибрала і розвиває вищеозначену бізнес-модель. Тому всі аргументи просто не мають сенсу, як не мають сенсу аргументи про шкоду наркотиків у полеміці з наркомафією.

Трудова міграція, працею якої держава Україна все ще існує, має усвідомити, що продовження існуючого “status quo” буде мати результатом повну деукраїнізацію. Результатом такого усвідомлення має бути широкий страйковий рух заробітчан з вимогою радикальних економічних і політичних реформ в Україні, державі, яка формально проголосила свій європейських вибір.

Демократична і європейська Україна буде! І діаспора цьому сприятиме. По великому рахунку, основне завдання діаспори – повернути втрачену гідність “материковій” Україні.

Діаспора просто не має іншого вибору – без “материкової” України вона теж не матиме шансу.

Олександр БАСМАТ,

голова Комісії людських та громадянських прав (КЛГП) Світового Конгресу Українців.

З доповіді на 5 Форумі української діаспори у Греції









Copyright © NOVA UKRAINA.ORG
All rights reserved.

Управління впровадженням — ІТР ©2011