3

Опішня-2011: місце, де плекають гончарство

Гран-Прі Юрій Мусатов "В полоні часу"

До масштабного щорічного свята в Опішні, що на Полтавщині, поціновувачі кераміки вже звикли. Розважитися, купити вироби народних майстрів, спробувати свої сили на гончарному крузі, поспілкуватися з керамістами з усієї України — все це можна зробити саме тут. Події розтягнуті в часі на кілька тижнів, тому знайти вільний день і вибратися в столицю українського гончарства в принципі не важко.

Цього року відвідини Опішні співпали з підбиттям підсумків ІНТЕРСимпозіуму, під час якого змагалися 13 іменитих керамістів з України, Росії, Азербайджану та Грузії — створювали скульптури садово-паркового мистецтва (номінація «Мандри у просторі і часі») та посуд («Арт-чайник»). Окремо, на згадку про себе, кожен виготовив глиняне панно, яке традиційно залишається в колекції Національного музею-заповідника українського гончарства. Як і решта керамічних виробів, що їх в подальшому експонуватимуть під час різноманітних виставок.

Нині, приміром, можна переглянути експозицію робіт 2010 р. Крім того, кілька фотовиставок, які розташовані в історичному «Будинку Кричевського-Лебіщака». Споруду музейні працівники взялися відновлювати власними силами, не дочекавшись ані манни небесної, ані, поготів, допомоги держави. Директор музею гончарства Олесь Пошивайло каже, що облаштувати споруду цілком можливо власними силами. В Опішню приїздить дедалі більше відвідувачів, і екскурсійна робота дає суттєві прибутки.

Таким ставленням до історичної спадщини задоволений онук видатного українського маляра та архітектора Василя Кричевського — Василь Лінде-Кричевський, який приїхав до Опішні разом зі своїм сином, також Василем. Порадившись із родиною, Кричевський-старший вирішив передати на Полтавщину родинні архіви, пов’язані з його дідом. Це листування, юридичні документи, сімейні фотографії, листівки, спогади, ескізи. Звісно, для родини ці папери безцінні, однак справжню історичну вартість вони набувають, потрапивши до рук науковців. Саме цей архів має стати початком для заснування дослідного центру, де вивчатимуть життя родини Кричевських.

Повертаючись до цьогорічного ІНТЕРСимпозіуму, слід відзначити, що потужно представили свої роботи учасники зі Львівщини. На жаль, полтавці не виявили значної зацікавленості конкурсом, тому організаторам не довелося відмовляти землякам. Однак з-поміж величезної кількості заявок було нелегко обрати тринадцятьох найкращих для участі в симпозіумі.

Роботи, створені конкурсантами, вражають сміливістю творчих рішень, фантазією, монументальністю — і разом з тим філігранністю.

Учасник із Грузії Георгі Пачкорія захоплюється атмосферою, яка панує в Опішні. Він не бачить особливої різниці між технологіями українського та грузинського гончарства, каже тільки, що гончарні круги на його батьківщині відмінні від наших. Натомість з боку українців доводилося чути захоплені відгуки про технологію, за якою працює пан Георгі. Якщо українські гончарі витягують на крузі посуд зі шматка глини, грузинський майстер нашаровує невеличкі глиняні ковбаски одна на одну, формуючи на крузі об’єм фігури.

Георгі Пачкорія розповів, що понад 30 років виготовляє керамічні чайники та мріє зробити їх 1 000 плюс 1. В Опішні на конкурс представив свій 991-ий чайник. І за нього отримав перше місце у відповідній номінації.

Георгі Пачкорія і його 991-ий чайник-переможець

Окремо привертала увагу багатофігурна скульптура «Три з половиною грації або два собаки» киянина Андрія Ільїнського, який не вперше бере участь в опішнянських симпозіумах. Тут минуле, майбутнє і сьогодення зображено через жіночі красу і мінливість. Скульптури розбірні, і, за задумом автора, фігура панночки з півником може приміряти на себе лице космічної воїтельки, а лице прекрасної дівчини враз перетворюється на маску смерті. Єдиним цілісним елементом, символом відданості чистоті й наївності залишається собачка. На жаль, журі не підкорилось фантазії автора і обмежилося лише третьою премією за цю скульптуру.

Одна з трансформацій скульптури Андрія ільїнського, Київ

Цікаво було почути про кераміку в розрізі досвіду іноземних країн, адже у складі журі були представники Німеччини, Норвегії та Литви.

Зокрема, в Норвегії гончарство з’явилося відносно нещодавно, у ХVII ст. Кераміст Свейн Нарум, який уперше потрапив до Опішні понад 20 років тому, каже, що гончарні культури є надзвичайно спорідненими. У нас він зробив фотографії старовинних зразків кераміки, переглядаючи які, його колеги по гончарному кругу були упевнені в норвезькому походженні тих речей, хоча пан Свейн точно знав про їхнє українське коріння. Поєднує наші культури ще й те, що керамікою в тій країні, так само, як і в нас, займаються окремі ентузіасти і в цілому відчутна криза у цьому напрямку.

Керамістка з Німеччини Фредеріке Цейт проводить подібні до опішнянського симпозіуми у власному помешканні. За її словами, під час Другої світової війни кераміка в її країні фактично занепала. Нині здебільшого там працюють над виготовленням скульптур, а вивчитися на гончаря практично ніде — закрито всі навчальні заклади, працює єдине керамологічне відділення.

Василь Лінде-Кричевський зі свого боку відзначив, що коли він мешкав у Венесуелі, запам’яталось гончарство, яке було розвинене доволі примітивно і в основному по селах.

Тим більше тішить існування осередку в нашій країні, де так дбають про гончарну спадщину. Цього року також вирішили увічнити пам’ять про шістьох видатних для Опішні людей. На стіні згадуваного «Будинку Кричевського-Лебіщака» віднині закарбовано імена авторів споруди — Василя Кричевського, видатного українського архітектора та маляра, а також Юрка Лебіщака, місцевого кераміста-технолога.

Василь Лінде-Кричевський відкриває меморіальну дошку своєму діду

На «Стіні гончарної слави» вшанували й першу жінку-скульпторку Єлизавету Трипільську, маляра і графіка Опанаса Сластьона, кераміста Остапа Ночовника, а також пейзажиста Сергія Васильківського.

І це лише початок, щороку сюди додаватимуть п’ять-шість імен, запевняє Олесь Пошивайло.

Окрему меморіальну дошку встановили на оселі славетної керамістки, майстрині глиняної дитячої іграшки Олександри Селюченко — цього року їй би виповнилося 90.

Того урочистого для Опішні дня серед гостей не було жодного посадовця — попри запрошення, розіслані в культурні установи усіх рівнів — від сільського та районного до міністерського. І з того певною мірою тішиться Олесь Пошивайло: відсутність чиновників зайвий раз показала, що громада, об’єднавшись, і без них цілком здатна діяти.

Олена ЗАДОРОЖНА