3

Аз, Буки, Веди...

Перша слов"янска абетка, створена у ІХ столітті, є цілком конкурентноздатною і сьогодні. Нею користуються мільйони людей не лише із слов"янських, а й навіть мусульманських країн. А чи нема загрози поглинання кирилиці, скажімо, з боку латинської абетки? Можливо, за якихось кілька десятків років і ми перейдемо на латинку?

Про це та інше говоримо з Василем Лучиком, професором, доктором філологічних наук, завідувачем кафедри загального і слов"янського мовознавства Національного університету Києво-Могилянська Академія, провідним науковим співробітником Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України:

— Створення слов’янської писемності для канонізованої старослов’янської мови стало епохальною подією в середньовічній Європі, коли панівною була думка про обраність трьох мов – латинської, грецької та давньоєврейської. Завдяки генію й зусиллям братів-просвітників Кирила (в миру Костянтина) й Мефодія слов’яни отримали власне систематизоване письмо, яке стало засобом міжслов’янського спілкування (у тому числі й для західних слов’ян), основою розвитку церковнослов’янських і світських літературних мов, а відтак формою фіксації та функціонування автохтонної культури й духовності.

Варто пригадати, що у світі функціонує кілька тисяч мов (учені називають від 2,5 до 7 тисяч мов), і лише близько двохсот з них має письмо взагалі, а власну (оригінальну) писемність – одиниці, з-поміж яких збереглося слов’янське письмо у формі кирилиці. 

— Яка історія виникнення кирилиці?

- Науково доведено, що слов’яни ще задовго до прийняття християнства користувалися письмом, але то було ситуативне пристосування до власних потреб грецької, латинської чи іншої «чужої» графіки або ж рефлексів власного предметного письма у формі «різів і черт». Поштовхом для створення систематизованого автохтонного письма у слов’ян стало прийняття християнства в середині ІХ ст. у Моравії та Паннонії, де запрошені з македонської Солуні (тепер м. Солоніки в Греції) брати-сірійці Кирило й Мефодій створили на основі грецької графіки з використанням самаритянських і невідомого походження літер глаголицю (від старослов’янського глаголъ «слово», глаголити «говорити»), яку в давнину на честь Кирила називали кириловицею або куриловицею.

Глаголичні літери були складної заокругленої форми, частково не відбивали слов’янської фонетичної системи, Тому з кінця ІХ ст., коли центр слов’янської писемності й культури під тиском латиномовних хрестоносців перемістився в Болгарське царство, очевидно, один з найвидатніших учнів Кирила й Мефодія Климент Охридський створив на території Південно-Західної Македонії (в м. Охрид) простішу й більш пристосовану для передачі живого слов’янського мовлення форму – кирилицю, яка ґрунтувалася на грецькому алфавіті уставного типу й перейняла назву з давнішої глаголиці після занепаду останньої в ХІІ-ХІІІ ст. (глаголиця найдовше функціонувала в Хорватії – до початку ХІХ ст.).

Крім того, за літерами кирилиці закріпилися назви (наприклад, А – «азъ», тобто «я», Б – «буки», тобто «літера», Д – «добро»), що також сприяло легшому засвоєнню та грамотному використанню цієї системи письма. 

— Скільки літер було в старослов’янському письмі і в чому секрет його кількасотрічної стійкості?

- На момент створення в глаголиці було близько 40 літер, а в кирилиці, яка за суттю мало чим відрізняється від глаголиці, – понад 40 літер (24 грецького алфавіту, 12 спеціально створених для передачі власне слов’янських звуків, інші – для передачі переважно складних або т. зв. йотованих звуків). Крім назв, літери кирилиці, як і глаголиці, мали цифрові значення, що було перейнято від грецького алфавіту: наприклад, А – 1, В – 2, Г – 3, Д – 4 і т. д. (Б не позначало числа, бо в грецькому алфавіті такої літери не було). Певна відмінність у складі та послідовності глаголичного й кириличного алфавітів спричинилася до не завжди однакових цифрових значень співвідносних літер.

Щодо швидкого засвоєння слов’янського письма та його стійкості, то секрет полягає в тому, що Кирило, Мефодій і найобдарованіші їхні учні створили дві графічні системи, які максимально були пристосовані для передачі звуків саме слов’янського мовлення. Тут варто згадати досвід західних слов’ян, які протягом кількох століть використовували не зовсім пристосовану до їхнього мовлення латину, як чуже письмо. І лише з ХV ст. завдяки реформам графіки на народній основі Яном Гусом у Чехії та Якубом Паркошовицем у Польщі писемність у західнослов’янських мовах змогла повноцінно виконувати свої функції. 

— Кирилицею користуються з ІХ ст., як бачимо, вона виявилася життєздатною. І все ж, які прогнози на майбутнє? Чи немає загрози для неї, наприклад, з боку латиниці?

- Якщо не загадувати на невизначену перспективу, коли форми традиційної писемності можуть бути замінені, наприклад, гібридним електронним варіантом або якоюсь віртуальною мовою телепатичного типу, то підстав для стурбованості про зникнення слов’янської писемності, яка на сьогодні збереглася у вигляді кирилиці, немає. Звичайно, деякі народи можуть відмовитися від кирилиці й повернутися до колись використовуваної ними латинської чи іншої графіки, як це, скажімо, зробили в ХІХ ст. румуни або в 1989 р. молдовани, але етномовний простір безперервного й безваріантного функціонування кириличного письма є одним із найбільших і найпотужніших у світі (насамперед за рахунок східних і південних слов’ян, та раніше неписемних народів Росії), що забезпечить збереження власне слов’янської писемності принаймні на не менший час, ніж інших типів письма.

Не позначаться на цих тенденціях і зовнішні втручання, як це мало місце в ХІХ ст. в Західній Україні з боку Польщі, що прагнула силоміць нав’язати латиницю, тому що історія української писемності й культури генетично успадкована як кирилична за формою вираження. Певну тривогу викликає процес глобалізації земного суспільства, але він, по-перше, стосується всіх мов і писемностей, а по-друге, найпоширеніші мови зі своїми писемностями неодноразово доводили здатність до виживання в найскладніших умовах.

Марина ФРОСТ