9

«Будьте зі мною, шляхетні пориви…»

Святослав Караванський

17 грудня 2016 у Балтіморі пішов у небуття дисидент, автор словників, патріот України Святослав Караванський.

Рідна земля України нехай буде Вам, пане Святославе, пухом. Вічна Вам пам’ять.

Я вже писав для «Лінії оборони» коротеньку статтю про Святослава Караванського «Найкоштовніший скарб українців – їх патріоти».

У серпні 2010 р. Люцина Хворост спілкувалася у Дентоні з С. Караванським:

«Жереб, що випав на його долю, був би явно заважким для людини пересічної. Війна. Полон. Арешт. Довгі роки – ба ні, довгі десятиліття! – в таборах найбезжальнішої до власних громадян держави, якої, на щастя, більше не існує. Далі – еміґрація… І впродовж усього життя – ненастанне самовдосконалення. Душу свою він гартував терпінням, а доскіпливий ум дисциплінував працею. І навіть трохи дивно, що цей стоїк, цей нонконформіст, цей непохитний максималіст може бути таким привітним, таким демократичним у спілкуванні – якщо йдеться про спілкування з тими, кого він вважає за однодумців».

Видатний український мовознавець, поет, письменник, автор унікальних словників, методичних посібників з редагування і філології, публіцист, політв’язень радянських тюрем Святослав Караванський провів у неволі 31 рік.

С. Караванський: «Якщо говорити щиро, то я ніколи не був «совєтським громадянином».

Л. Хворост: «Пане Святославе, кажуть, іноді з віддалі можна побачити те, чого не бачиш зблизька. Якою Вам – із-за океану – бачиться сьогоднішня Україна?

– Сьогоднішня Україна бачиться як рана. Велика кровоточива рана.

Великий знавець української мови С. Караванський радив: «У висліді, як казали галичани, а тепер уже й негаличани, питомої української мови не знають ні академіки, ні доктори наук, ні професори українознавства, ні письменники, не кажучи вже про нашого брата – перодряпа. Тому, виходячи з мудрости, що вчитися ніколи не пізно, нумо вчитися!»

Оцініть вірш Караванського «Молитва», писаний у 1970-му році за ґратами у Володимирський тюрмі:

«Вічні, безсмертні шляхетні пориви!

Що ви є в світі?

Накликання? Чари?

Перший змах крил у польоті за хмари?

Чистого серця до правди змагання?

Думки народження? Прокид кохання?

Спілка любові, краси та відваги?

Спалах свідомості? Вибух наснаги?

Радість природи? Жагучість бажання?

Чи неповторність природних мотивів –

Гуркіт громів довгожданої зливи?

Що ви і нащо, нестямні пориви?

Нащо серця ви ворушите й душі?

Нащо бентежите юність тривожну?

Стелите міфами, даль бездорожну?

Старість обачну зриваєте з ліжка?

Тихих неволите йти у опришки?

Дужих вчите боронити слабого?

Щепите лють і зневагу до злого?

І на неорану кличете ниву

Тих, хто прибився у гавань щасливу?

Нащо? Де глузд ваш, шляхетні пориви?

З вами бійці не бояться могили

Десь, і в найслабшого трояться сили,

З вами у чорну годину і скруту

Легше зустріти останню хвилину.

Тож і на дні глибочезної пастки

Духом не дайте мені підупасти:

Поки живу я — живіте зі мною!

Кличте! Будіте! Зривайте до бою

З чадом смертельним розпуки німої!

Думці, душі не давайте спокою!

Юністю дихайте! Вабте весною!

Будьте зі мною!»

ЯРОСЛАВ

з Лінії оборони

***

P.S.

Святослав Караванський народився 24 грудня 1920-го в Одесі. У 1938-1939 роках навчався в Одеському індустріальному інституті і заочно в інституті іноземних мов, пише "Историческая правда".

Протягом 1940-1941 років служив у Червоній армії. Під час Другої світової війни потрапив у полон. Звільнившись у 1942 році, Караванський вчився в Одеському університеті, брав участь у підпіллі ОУН(б) під позивним "Бальзак".

За допомогою Оунівських зв’язків з румунами Караванського у 1944 році десантували з літака на територію СРСР, однак через кілька днів його заарештували, і 7 лютого 1945 року військовий трибунал засудив Караванського до 25 років таборів.

Вирок відбував на Печорі, Колимі, в Мордовії. З ув’язнення Караванського звільнили майже через 16 років — 19 грудня 1960-го по амністії. Він зайнявся журналістською, літературної та філологічної роботою, яку почав ще в таборах.

Зокрема, Караванський став автором "Словника рим української мови" (60 тисяч віршованих пар), видав книгу "Біографії слів", переклав роман Шарлотти Бронте "Джейн Ейр".

У 1962 році вступив на заочне відділення філологічного факультету Одеського університету. Караванський активно виступав проти русифікації та за розвиток та підтримку української мови. Написав листа на ім’я прокурора УРСР з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (1960-1973) Юрія Даденкова за помилки, які призвели до порушення прав української нації.

За саміздатську статтю "Про одну політичну помилку" з критикою русифікації вищої школи законом "Про мову", написану в 1965 році, Караванського 13 листопада того ж року КДБ заарештував. Його відправили досиджувати невідбуту частину тюремного терміну (8 років і 7 місяців) у табори суворого режиму. Під час другого ув’язнення Караванський п’ять разів оголошував голодування, а також збирав свідчення в’язнів — очевидців розстрілу польських офіцерів у Катині.

У 1969 році його засудили до п’яти років в’язниці і до трьох років таборів суворого режиму. Загальний термін, проведений Караванським у радянських таборах, склав 31 рік.

У лютому 1979 року його оголосили членом Української Гельсінської групи. Після звільнення 30 листопада 1979-го Караванський з дружиною Ніною Строкатої емігрували в США.

Радянська влада позбавила їх обох громадянства. Караванський опублікував ряд праць з мовознавства, зокрема "Практичний словник синонімів української мови" та "Російсько-український словник складної лексики". Кавалер ордена "За мужність" I ступеня.