2

Анатомія народження держави рабів: прем’єра вистави «Великий Будда, допоможи їм!»

Театр «Классик», попри свою нетривалу історію, багато в чому є унікальним явищем, адже має дуже різнобічну структуру організації своєї діяльності і, варто зазначити, що безпосередні постановки вистав, їхня презентація та подальша демонстрація не завжди виглядають основними. Власне, трупу театру складають кращі, згідно інформації на офіційному сайті, випускники акторської школи «Классик», що в переважній своїй більшості є молодими дівчатами та хлопцями.

5 липня 2014 року в приміщенні готелю «Турист» (місто Київ) відбулась прем’єра вистави театр-студії «Классик» за п’єсою російського драматурга та театрального діяча Олексія Миколайовича Казанцева під назвою «Великий Будда, допоможи їм!». Це не перша вистава театру, адже вже відомими для поціновувачів театральної майстерності даної театр-студії є такі спектаклі як «Забути Геростата», «За зачиненими дверима». В репертуарі театру представлені як пьеси сучасних авторів так і визнаних класиків.

Робота над «Великий Будда, допоможи їм!» велася під час революції Гідності на Майдані Незалежності, і тому режисером театру, яким є Валерій Олександрович Смаль, він називається «як ніколи раніше актуальним». Згідно публічної точки зору, спектакль розповідає про те, яке ж насправді життя одержують звичайні народи, в чиїх країнах з’являються люди з руйнівними, абсолютно божевільними ідеями про «великі організації», а по факту про утопічну рівність, яка в дійсності є нічим іншим як антиутопічною дійсністю рабів та господарів. І режисер, і актори закликають подивитися по-іншому на власну історію, яка здійснюється тут і тепер.

Що ж до вражень глядачів, то очевидно більш актуальною могла б виглядати вистава про світле майбутнє, про особливих людей з розумінням таких понять як внутрішня свобода і справедливість, про людей, які починають з малого задля реальних змін на краще у всій країні і суспільстві вцілому. Однак прем’єра вистави була про те, як люди з викривленими поглядами, люди, які не мають жодного уявлення про гідність, волю і честь, нав'язують свої, очевидно хворі, погляди іншим, про те, що немає нічого нормального в тому, аби вірити, що звичайні люди нічого не вирішують і вирішувати не повинні, немає нічого нормального в тому, щоб сприймати як норму ігнорування власного народу і запитів, які звучать від нього, в тому, щоб кілька людей нехтували потребами інших, тих, чиї права вони зобов'язані відстоювати згідно закону. Даний ракурс пильної уваги як представників театру, так і глядачів ніби спрямований на іншу, не менш важливу, сторону «монети».

Гра акторів моментами провокувала зайву думку: «Занадто театрально», однак жодного разу не змусила сумніватися у справжності переживань самих акторів і їхній небайдужості до теми.

Зал був наповнений людьми різного віку у вишиванках, квітами, серед яких особливо яскраво майорів букет із поєднання синіх волошок і жовтих хризантем... А завершити хотілося б словами героїні Валентини Охоти, яка проживала життя Лім, колишньої танцівниці: «Що ти розумієш про батьківщину? Батьківщина там, де душа твоя вільна».

Лідія РУДЄВА