3

Майдан як суб’єкт політики: імітація діалогу, рух до довіри сьогодні

Представників влади набагато більше хвилює, щоб до участі в таких заходах в якості медіаторів не було залучено представників ЄС, ніж самі виступи, пропозиції та їхня тематика. Опозиція озвучує пропозиції як лозунги виборчої кампанії, але безрезультатно. Втім, ці заходи скидаються на вітрини для коментарів, де ми бачимо багато різних монологів, а сторони чують переважним чином тільки себе й мають різні мотиви для участі в цьому квазі-просторі. Для того, щоб діалог не носив імітаційний характер, сторони повинні мати хоча б крихти довіри, яка примушує до пошуку можливих компромісів. Але сьогодні президент і уряд, схоже за все, вважають, що такі компроміси просто не потрібні.

Натомість тактика влади сьогодні по відношенню до Майдану полягає у тому, що з високих кабінетів на Банковій його демонстративно не помічають на рівні політичних рішень. Не помічають Майдан як політичну маніфестацію протестів проти корупції, порушення прав людини, реверсу геополітичного курсу, бажанні системних політичних перетворень і змін політичної системи. Адже про це свідчить фактична відсутність реакції на вимоги Майдану.

Але помічають на рівні технологій. Так, організація антимайдану за допомогою влади та на підтримку владного курсу, виглядає як багатоходівка, інформаційне пропагування декларації розколу країни як мінімум на Схід та Захід, плюс віртуальні "неконтрольовані" процеси рятування Криму. Та й достеменно складно сказати, який саме курс підтримують на антимайдані вітчизняні бюджетники, адже він не тягне навіть на заскорузлу багатовекторність. Після перемовин з РФ та знижки на газ, кредиту, декларації про угоду про Асоціацію з ЄС та її підписання стають блефом й ілюзією.

Відповідно до риторики керманичів влади – протести на Майдані пов’язуються виключно з опозицією й як "намагання поза межами Конституції захопити владу". Так, під час прес-конференції 19 грудня 2013 р., Президент України В. Янукович запропонував опозиції дочекатися виборів, коли "український народ скаже своє слово". А генеральний прокурор України Віктор Пшонка 20 грудня у ВР України трактує події як випадок закликів до насилля й повалення існуючої влади. Все.

Геополітичний реверс до РФ також ризикує перенести на український ґрунт не тільки консервування технологій і передвиборне проїдання, але й практику відношення до громадянського суспільства як такого, - заборону, переслідування, совкізацію суспільства, наприклад громадські ради будуть фільтруватися щодо агентів чи не агентів таємного впливу, а рішення владців будуть легітимізуватися, як це можна спостерігати у сусідніх країнах.

Водночас, можна побачити початок чергової охоти на відьом, іноземних агентів. Наприклад у Сумах серйозно думають "клеймити грантоїдів", а кримінальні справи проти активістів Майдану, ініційовані владою, ніхто не відміняв, по країні котиться дивна совкова хвиля заборони європейських прапорів.

Сьогодні Майдан стає суб’єктом інформаційного й, як не парадоксально, політичного поля в умовах жорсткої політичної кризи. Така суб’єктність є множинною, адже сьогодні ті ініціативи, суспільні рухи, які є на Майдані, ставлять питання ширше ніж просто підтримка опозиційних сил, орієнтація на конкретних політиків з різних таборів опозиції, які так чи інакше можуть і конкурувати між собою. Попри різні мотиви Майдану – від відмови від європейської інтеграції як першопочаткової причини протесту до обурення застосування сили до мирних протестуючих – вони мають спільне, це усвідомлене й неусвідомлене дотримання європейських, західних цінностей у політичній та суспільній реальності.

Адже гідність і повага до прав людини є засадничим чинником європейської ойкумени. А держава є сакральною саме в східній традиції. В демократичній та західній традиції – це сервіс, створення рівних та прозорих можливостей для всіх. І тут потрібно справді пройти "між крапельками", - опозиції зрозуміти потребу рахуватися з різними настроями і рухами всередині процесу Майдану, а рухам віднайти компроміс із політиками, адже відмова від такого порозуміння загрожує маргіналізацією опозиції, що загрожує і без того складним перегонам 2015-го. А від того, як опозиція може врахувати ці настрої й громадську енергію, ідеї, значною мірою залежать результати виборчої кампанії в 2015 році.

Результати виборів до ВР 15 грудня 2013 р. показали не тільки застосування адміністративного ресурсу з боку влади й різні технології, але й посередню готовність опозиції протистояти таким загрозам, знаходити контркроки подібним сценаріям, адже мітинг на Майдані далеко не все, що потрібно для досягнення результатів. В силу особливостей політичної комунікації в Україні, коли верхи не хочуть і не чують, опозиція не може й втрачає час. Стає більш ніж складно, якщо взагалі можливо перевести вирішення кризи до парламентського русла.

З одного боку до цього не готові в АП та ПР, не готовий і олігархічний бізнес, який контролює різні сегменти фракції ПР у парламенті. З іншого боку й сама опозиція замало свого часу працювала з більшістю та позафракційними депутатами. А вітчизняна політика, як відомо, річ надто цинічна. Фактично всі голосування за відставку уряду, глави МВС було провалено, а умовна пропрезидентська більшість стійко не підтримує подібних ініціатив. Президент після отримання від РФ очікуваного кредиту взагалі може не звертати увагу на вимоги відставки уряду чи повернення до Конституції 2004 року, а бізнес, що контролює інформаційні потоки може змінити тональність висвітлення подій на Майдані, благо угоди частково дають олігархам заробити.

Немонопольний Майдан продемонстрував наявність в Україні не лише громадянського суспільства, середнього класу, здатних до високої самоорганізації, але й складність презентації різних прошарків та сегментів цього руху. Складність також полягає у віднаходженні форматів комунікації між політиками, новими потенційними політичними утвореннями та різними інститутами громадянського суспільства.

Якщо опозиція усвідомить для себе потребу змін не тільки на ззовні, але й всередині такої комунікації, ситуація може змінитися. Тоді січовий архетип Майдану зможе проявити себе в більш широкому й глибокому вимірі участі та представлення інтересів в одному русі.

Для цього потрібно врахування різних думок і різних інтересів всередині процесу, створення структур, які не тільки борються, але й висувають ідеї, за що вони вболівають, чого прагнуть, які запобіжники пропонують для владнання кризи, як то парламентська республіка чи відкриті списки, правова держава.

Тоді шанси побудувати Європу всередині України набагато збільшаться.

Юлія ТИЩЕНКО,

голова Ради Українського незалежного центру політичних досліджень