2

Чесний політик...

Він чесно зізнався (на відео дивитись з 1:19:00), що не дотримується українських законів, адже «в нашей странє очень сложна іспалнять закони…». Більше того, він авторитетно заявив, що жоден нардеп не дотримується українських законів. Якщо це була брехня – всі законослухняні народні обранці мають подати на нього позов до суду, аби спростувати його слова.

Однак на форумі жоден з 40 народних депутатів йому не заперечили. Мовчання – знак згоди…

Про що це свідчить?

Про те, що в Україні не існує легітимного законодавства. Як в ухваленні, так і в дотриманні. Воно є суперечливим та недосконалим, адже його свідомо таким роблять.

Чому? Бо іншого від наших парламентарів ніхто не чекає і не вимагає. Дискусія під час виборів йде не довкола програм і ідей, а довкола гасел і особистостей за єдиним принципом під назвою «сам дурак!». Важливий не зміст, а емоції. Тому наш виборець якщо і голосує, то не розумом, а серцем.

Пересічний виборець не відчуває зв’язку між якістю дискусії та рівнем життя його родини. А зв'язок прямий. Він корелюється з якістю ремонту доріг, чистотою і регулярністю подачі води у крани наших квартир, із ввічливістю міліціонерів та зі справедливістю вироків українських судів…

Як це змінити? Для початку можна, наприклад, зробити прозорим фінансування партій. Чому це так важливо?

По-перше, саме політичні партії формують українську політику. Вони є головним інструментом приходу до влади. Як сьогодні відбувається їх фінансування? Дядько-олігарх, який хоче мати сприятливі умови для ведення свого бізнесу, дає валізу грошей партійній організації на її виборчу кампанію, за що отримує певну кількість прохідних місць в Раду, на які ставить «своїх» людей. Чи цікаво їм чітко виписати програму, яку вони реалізовуватимуть, прийшовши до влади, з чіткими датами, розрахунками, баченням фінансування? Звісно ні! Вони мають свою програму, яка аж ніяк не збігається з очікуваннями людей. Це програма «як відбити вкладені кошти».

Тому передвиборчі програми нинішніх партій – це не документ, а набір популістичних гасел, які ніхто навіть теоретично не збирається виконувати. Виборчі перегони у нашій країні – це змагання грошових мішків. Хто має більше грошей – той зможе зробити кращу кампанію, купити більше голосів виборців і членів виборчих комісій. Хто має владу – той зможе зібрати більше грошей і в той же час використати адмінресурс…

Така система вигідна олігархам, однак не вигідна ані державі, ані нації, ані народу. Вона вигідна владі, і не вигідна опозиції.

Чому ж на вже згаданому форумі руху «Чесно!» проти прозорості фінансування партій виступили опозиційні нардепи Княжицький та Шевченко? Я з повагою ставлюсь до обох політиків, однак вважаю їхню позицію помилковою. Вони піклуються про те, щоб не втратити спонсорів-олігархів, які хочуть непублічно наповнити їхні виборчі фонди. Однак якщо змінити правила ведення агітації (наприклад, заборонити зовнішню рекламу), такі спонсори стануть непотрібними.

Якщо прозоро використовувати отримані кошти і регулярно оприлюднювати публічні звіти – з’явиться багато бажаючих зробити свій вклад у фонд власної партії. Нехай це будуть невеликі суми, але їх буде багато. І цього вистачить.

Сьогодні Україна потребує не гасел, а чітких ідей, конкретних проектів і детальних розрахунків. Тоді виборець розумітиме, навіщо він прийшов на виборчу дільницю. Тоді його вибір буде свідомим…

Дмитро СІНЧЕНКО,

Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»