6

Греція — Україна: не кризою спільні

Чому так змінився імідж Греції в нашій свідомості? Чи є сенс активізувати співробітництво із цією державою трьох морів саме зараз? Спробую дати відповідь на ці питання у своєму дописі. Одразу зроблю невелике застереження. Я здавна є прихильником цієї країни та її легендарного народу, тому, можливо, деякі мої думки виглядатимуть більш оптимістично, ніж мали б. Проте це лише мій, суто експертний, погляд на ситуацію, натомість кожен читач, маючи змогу отримувати інформацію з різних джерел, яких нині достатньо, легко намалює собі ту картину, яка його влаштує.

Про сентименти

Моє перше знайомство із цією країною, якщо не брати до уваги безліч перечитаної в дитинстві літератури, сталося в Косові. Так склалася доля, що влітку 2002 р. саме в Приштині — столиці на той час напівкраїни — з’ясувалося, що найближчі три з половиною місяці мені доведеться працювати з греком Янісом. Спочатку це дещо насторожило. Адже виглядав цей молодик гоноровито, мав якусь престижну західну освіту й одразу не зміг навіть ідентифікувати, що то воно за Україна і українець, із яким його знайомлять.

Завершилась наша місія в цій частині Європи тим, що ми ледве не побраталися. А поміж тим було всіляке. І притирки, і якісь локальні успіхи у вигляді вдалих зустрічей з місцевими політиками, зразкових паперів, написаних спільно, вечірки тощо. Але два епізоди запам’ятались найбільше. Поділюся ними з громадою.

Перший був показовий з точки зору їхнього (грецького) менталітету. Коли Косово легесенько трусонуло, я не міг знайти в офісі місця. Він же спокійно пив каву, вимовляючи щось на кшталт «заспокойся, брате, за статистикою між першим поштовхом і другим проходить якихось кілька хвилин. Час пройшов, значить це був сильніший поштовх, а першого ми просто не почули». Все закінчилося нормально, продовження не було, проте я і сьогодні так пам’ятаю той випадок, наче це було вчора.

Інший був дещо кумедний. Якось на черговій щотижневій нараді нас обох викликало керівництво і гнівно запитало: що це ви, шановні, собі дозволяєте — налаштовуєте проти нас своїх помічників — так не годиться! Ми з Янісом були щиро здивовані, адже нічого такого не робили.

А виявилося, пішов слух про плани нас розділити, бо, бачите, інша команда, яка складалася з представників інших, не менш поважних європейських країн, не могла собі дати ради. Завалила роботу і лише сварилась між собою та з місцевими помічниками.

Почувши це, наші сміливі й талановиті в усьому (насправді) косовари одразу поставили керівництву ультиматум: мовляв, маєте одну проблему — розв’язуйте її самі. Але грека й українця ми не віддамо нікому, бо інакше буде вже не один, а подвійний у вас головний біль. «Інцидент» той успішно спустили на гальмах, наші колеги, наступивши на горло власній пісні, почали один з одним співпрацювати, ми ж залишилися на все життя вдячними цим двом косоварам, які так високо оцінили дух і стиль нашої спільної з ними щоденної непростої роботи.

Ці два випадки запам’ятались надовго. Висновок з першого — греки настільки звикли до всіляких пертурбацій, землетрусів тощо, що на них практично не звертають уваги. Ну а друге — з ними легко працювати. Навіть ми, українці, яких вони мало знають, можемо впевнено ставати для них рівноправними в команді.

І все ж таки, а що у Греції є?

Криза — перша відповідь, яка спадає на думку. Так, є криза і до її подолання ще далеко. Проте, як на мене, дно вже досягнуто. Про це раніше вже писалося. Далі ж дна йти вже нікуди — лише вгору. Ну не кинуть напризволяще цю горду країну! Хто б що не пророкував і як би не потирав злостиво руки — мовляв, дивіться, що там у них коїться в Євросоюзі! Правди ніде діти, загралися там були в політичний і соціально-економічний популізм. Але що вже вдієш! Треба перегорнути сторінку й жити далі. Проте діяти інакше, що й демонструє своїми рішеннями влада цієї держави протягом останнього року.

Головне — усвідомлено дві важливі істини. Грецькі політики нарешті зрозуміли, що жити треба відповідно до статків і більше працювати, щоб вийти з кризи. До речі, про це саме під час візиту до Афін минулого тижня наголосив і міністр економіки й технологій Німеччини Філіпп Реслер. В ЄС, натомість, лунає дедалі більше голосів за те, щоб урятувати греків у будь-якому випадку, бо цей виклик став уже проблемою не лише еллінів, а й усієї Європи та, можливо, світу. Питання принципу. Ось чим виявилася грецька криза!

Але ж не кризою єдиною живуть в Афінах! Там все-таки багато є чому повчитись. Те, що Греція має чи найгероїчнішу історію з усіх нинішніх держав світу, всім, сподіваюся, зрозуміло. Чого варте лиш відзначення національного свята «День Охі» (День Ні) на честь героїчної відмови прем’єр-міністра Греції у 1940 р. впустити гітлерівські війська на свою територію. Хто з невеликих держав у ті часи наважувався на таке? Хто пам’ятає такі речі до сьогодні?

Думаю, що навряд чи багатьом відомо, що після Другої світової війни цю країну називали не інакше як «грецьке економічне диво» через бурхливе економічне зростання на рівні не менше 7% ВВП. І то не один чи кілька років, а протягом понад двох десятиріч, поки внаслідок перевороту не прийшов режим так званих «чорних полковників», що підтримувався деякими західними державами.

Мабуть, з того часу й почали у нас вживати цю знамениту фразу про те, що «в Греції все є», адже в УРСР не було тоді майже нічого. Хтось може закинути, що ті часи вже давно минули. Так, це правда. Проте ж вистачає в еллінів здобутків уже й у XXI ст.! Грандіозна Олімпіада 2004 р., найбільш безпечні у світі автобани, найдовші в Європі мости, туристична галузь із 15% у щорічному ВВП, суднобудівна промисловість, зразкові аеропорти тощо.

Маючи настільки потужну економіку, одна з «розвинених країн» (25-та у світі, за даними індексу розвитку людського потенціалу 2007 р.), Греція перебуває на грані дефолту. Якась фантасмагорія! Будемо сподіватися, що це ненадовго.

Варто чи ні?

Шостого-сьомого жовтня президент України Віктор Янукович відвідав Грецію. Візит розпочався не без пригод. Спершу довелося міняти літак через якісь ушкодження фюзеляжу. Потім деякі великі «знавці» зовнішньополітичних справ заявили, що й летіти туди було ніби не варто, бо там зараз нічого робити, крім того як повчитися доводити країну до дефолту.

Проте ці всі обставини та коментарі швидко забудуться. Запам’ятається ж головне: офіційний візит глави української держави відбувся вперше в історії її двосторонніх відносин із Грецією. Варто лиш зауважити, що критикувати напрями державних візитів, які за протоколом мають найважливіше значення для будь-якої країни та свідчать про повагу до неї з боку партнерів, аж ніяк не доречно. Навіть попри всілякі політичні та інші протиріччя. Всередині розбирайтесь, але ж не соромте країну та її громадян на весь світ!

Цілі досягнуто, завдання поставлено — до справи, товариші!

У Греції відбулися всі заплановані зустрічі з усіма керівниками держави, бізнес-форум в Афінах, зустріч із бізнесменами в Салоніках, підписано шість досить ґрунтовних документів тощо. Не будемо заглиблюватись у деталі, все вже є на офіційних сайтах.

Важливо звернути увагу на стратегічні речі.

По-перше, Греція ніколи не була лобістом чи відвертим симпатиком євроінтеграційних амбіцій України. Дехто вбачав тут руку Москви, яка є давнім стратегічним партнером Афін, інші списували все на виняткові демократичність і водночас консервативність греків. Правда ж, мабуть, зовсім в іншому. Ну не змогли ми через різні причини задіяти весь потенціал співробітництва в торговельно-економічній, гуманітарній та інших сферах. Навіть попри те що маємо досить численну грецьку діаспору в Україні та, відповідно, багато українців у Греції. Проте така ситуація не повинна залишатися константою!

Ще напередодні візиту наш посол в Афінах дуже обережно коментував імовірність підтримки країною наших євроінтеграційних амбіцій. Але вже перебуваючи в Афінах, українська делегація почула дещо більш обнадійливі речі від місцевих лідерів. Йдеться вже не про непідтримку, а про те, що зараз (!) вона просто не на часі — через усілякі об’єктивні й суб’єктивні чинники. Як говорив один класик, «лёд тронулся, господа присяжные». Діалог розпочався — а це вже щось.

По-друге. Поганий той товариш, який приходить лише на весілля чи інше свято. Так, Греції зараз тяжко. Та невже це може стати на заваді нормальному взаємовигідному співробітництву між партнерами, які один одного розуміють, слухають і чують? Ризикну припустити, що якраз тепер і є найбільш слушна нагода спробувати корінним чином змінити філософію відносин між двома православними і близькими за духом народами, двома державами, між якими немає жодних конфліктів чи суперечок. Згадується, правда, візит в Австрію нашого колишнього очільника зовнішньополітичного відомства в період, коли там до влади прийшли праворадикали. Тоді теж лунала критика, хоча переважно з Євросоюзу. Але візит все ж таки відбувся. Австрія не стала нашим лобістом, проте відносини з нею відтоді значно тепліші.

Таким чином, є всі підстави висловитися на підтримку цього рішення. Хто б що не говорив, а гуртом, як відомо, і батька легше бити. Ну а криза — «батько» ще той, і на порозі вона не тільки в еллінів. Спільні ж зусилля — запорука успіху в боротьбі з нею.

А наостанок згадаємо, що в Афінах говорилося й про такі практичні речі, як інвестування в перспективні плани, новітні технології, суднобудівельну галузь, енергетику тощо. Матимемо надію, що все, озвучене там, буде не лише на папері та в гучних заявах, а в результатах спільних дій, подальших рішень і реалізованих проектах. Буде так — і входження Афін до кола наших друзів-лобістів серед членів Євросоюзу стане питанням часу. Адже європейська інтеграція — це не тільки заяви й зустрічі на найвищому рівні, а й конкретні рутинні справи. Саме цим шляхом має йти Україна, бо там лежить наш успіх, наше європейське майбутнє.

Вадим ТРЮХАН