9

Каха КАЛАДЗЕ: "Я покинув спорт, щоб стати політиком"

Для мене, як,  мабуть, і для більшості українців, Каха Каладзе завжди асоціюватиметься з футболом. Однак у рідній Грузії Каладзе — це вже не тільки футболіст, а й один з лідерів грузинської опозиції. Зустрілися ми зі спортсменом-політиком в його офісі у будівлі опозиційного руху "Грузинська мрія". У кабінеті немає політичних прапорів, а на стінах фото самого Кахи у формі "Мілана" з кубком у руках. На почесному місці, над столом, фото грузинського Католикоса-Патріарха всієї Грузії Ілії II.

— В Україні Каху Каладзе знають як футболіста. Зараз ви вже виступаєте в іншій ролі — одного з лідерів опозиції. Що змусило вас прийняти рішення покинути спорт і піти в політику?

— Прийняти таке рішення мене змусив той стан, в якому знаходиться наша країна та наші люди. Це було для мене дуже важке рішення. Перед тим, як його прийняти, я довго думав. Все, що в мене є — це футбол. Тому мені було дуже важко з власної волі покинути улюблену справу. Однак стан справ у країні переважив все, і я вирішив йти у політику.

— В Україні відомі спортсмени теж пішли в політику. Віталій Кличко, наприклад, створив свою партію і боротиметься на парламентських виборах за депутатський мандат. Ви підтримуєте стосунки з ним?

— На жаль, я близько не знайомий з Віталієм Кличком. Просто його знаю...

— Як поставились до вашого рішення йти в політику ваші рідні, друзі й уболівальники?

— Що стосується моїх друзів, то вони поставились з розумінням до мого рішення. Коли я їм пояснив ситуацію і причину мого рішення — всі схвалили. Андрій Шевченко, наприклад, був присутнім у грудні минулого року, тут у Грузії, на першому засіданні, де створювався наш громадський рух (мова йде про рух "Грузинська мрія", який пізніше переріс в об’єднання опозиційних партій з такою ж назвою — авт.). Він (Андрій Шевченко — авт.) стояв поряд зі мною. Я познайомив Андрія з Бідзіною Іванішвілі (грузинський мільярдер, акціонер "Газпрому", який є лідером грузинської опозиції — авт.) та його родиною. Шевченко був радий моєму рішенню.

— Якщо переможете у своєму мажоритарному окрузі і станете депутатом грузинського парламенту, ви остаточно покинете спорт?

— Я вже зробив заяву з цього приводу. Я залишаю спорт і йду з великого футболу, але це не означає, що я не братиму участь у розвитку спорту і футболу зокрема у Грузії. Професійний футбол я залишаю тому, що не уявляю, як можна поєднувати політику і професійний спорт.

Мені ще в 2008 році партія Національний рух (правляча партія, лідером якої є Міхаїл Саакашвілі — авт.) пропонував місце депутата, але я тоді відмовився, бо був активним спортсменом. Мені не хотілось засмучувати своїх виборців: жити в Італії і в той же час бути депутатом парламенту Грузії. Коли люди тебе обирають, ти маєш бути поряд з ними і в радості, і в горі. Як і тоді, я дотримуєсь цієї думки. Саме тому йду на вибори у своєму рідному районі. Це для мене велика честь і відповідальність.

Я і моя команда, ми йдемо в політику, щоб виконати всі обіцянки, які даємо зараз. І ніколи не обіцятимемо людям те, що не зможемо виконати. Так, як це було в нашій країні останні дев’ять років.

— Якщо ви програєте вибори і якщо, як зараз часто кажуть в Грузії, нинішня влада застосує проти вас якісь санкції — ви плануєте поїхати в іншу країну? Колись ви заявляли про готовність отримати українське громадянство...

— Що стосується моєї заяви про українське громадянство, то вона була викликана трагедією в нашій сім’ї. (Брата Кахи Каладзе викрали і вимагали викуп. А потім убили - авт.) Тоді я це зробив виключно для того, щоб хоч якось прискорити розслідування у справі мого брата.

Ви зрозумієте, чому я так вчинив, якщо пригадаєте ситуацію в Грузії за часів Шеварнадзе. Тоді людей викрадали, вимагали викуп, вбивали, часто вбивали за гроші.

Щодо виборів, то я переконаний, що "Грузинська мрія" у жовтні переможе (у Грузії парламетські вибори призначені, як і в Україні, на кінець жовтня цього року — авт.). Ми не допустимо фальсифікації виборів, а без цього в Національного руху немає ніяких шансів. А отже у мене не буде потреби просити притулку в будь якій іншій країні.

— Але ж ви можете поїхати в Україну, де у вас є бізнес.

— Так, я часто буваю у Києві. У мене там багато друзів. Ще коли я був молодим і грав в київському "Динамо", у мене склались дружні відносини з багатьма людьми, і я люблю це місто. Там у мене є бізнес, щоправда, більшу частину я продав тоді, коли вирішив йти в політику.

— Як би ви охарактеризували ситуацію в Україні?

— Мені важко судити про політичну ситуацію в Україні, тому що я останнім часом постійно знаходжусь у Грузії. В основному я зараз переключився на внутрішні проблеми нашої країни. Та й з мого боку було б некоректним зараз давати якісь оцінки ситуації у вашій країні. Зараз я можу вільно говорити про ті проблеми, які є в Грузії.

У нас, для прикладу, зараз близько вісьмидесяти відсотків працездатного населення без постійної роботи. Немає свободи слова і немає вільної преси. Є декілька газет, які ще можуть писати правду. Про дотримання прав людини взагалі не доводиться говорити.

— Але ж з України виглядає так, ніби Грузія зробила великий прорив за останні роки.

— Можливо, так виглядає зовні. Грузинська влада змогла створити ілюзію, таку собі віртуальну Грузію. Здається, що люди працюють і зарплати хороші, і пенсії вистачає, і майже немає проблем. Але вимикаєш телевізор і бачиш, що навколо все по-іншому. Інша картинка. У нас така собі "фасадна демократія".

Бачили, у старому Тбілісі ремонтують фасади? А якщо подивитись всередину — там просто жах...

— На ваш погляд: можлива мирна передача влади в Грузії?

— У нашої команди завдання — це вибори. Сподіваємось, що все закінчиться мирно. Думаю, що всі докладуть максимум зусиль, щоб все було чесно і прозоро.

— Що за інцидент стався нещодавно з вашими прихильниками?

— Ви маєте, мабуть, на увазі інцидент у Каролеті. Це було погано, і вся відповідальність за той випадок на совісті уряду. На мій погляд, це була заздалегіть спланована акція проти нашого руху.

Перед великим мітингом у Горі (місто, де народився Сталін — авт.) ми ходили по селах і спілкувались з населенням Картлі. Майже на всі наші акції приходять команди Національного руху і влаштовують провокації. Провокації влаштовуються представниками місцевої влади зі своїми дружинами, тещами, тітками і сестрами. Вони не хочуть, щоб люди чули наші ідеї. Зазвичай ці акції безрезультатні, але у Каролетті вони привели стільки "зондерів" (опозиція називає команди опонентів "зондер командами" — авт.), що населення не змогло захистити нас. Вони почали кричати та кидати в нас каміння. Політика наших опонентів залишилась в кам’яному віці, коли вони не мають розумних аргументів — то беруться за каміння. Але й це не допомагає. На мітинг у Горі прийшло кілька тисяч людей, і ми з ними обов’язково втілимо грузинську мрію.

— Як ви збираєтесь протидіяти можливим фальсифікаціям?

— Ми залучимо стільки спостерігачів на вибори, що ніхто не зможе фальсифікувати результати. Зараз пріоритетом уряду стало село і сільське господарство, але де вони були до цього часу? Зараз вони побачили проблеми сільського населення. Але хіба їм хтось заважав дев’ять років займатись цими проблемами, а не витрачати гроші на фонтани, мости і будинок юстиції, який коштує сто мільйонів.

Спочатку людям потрібно дати роботу, а потім робити дороги і мости. Головна проблема в Грузії — це безробіття і бідність.

— В Україні є кілька політиків, багатих і впливових людей грузинського походження, той же Давид Жванія. Вони вам допомагають якось?

— Що значить допомагають? Фінансово?

— Можливо, фінансово, чи порадою і підтримкою?

— Після того, як я пішов у політику, ми не зустрічались і не розмовляли, навіть по телефону. Навіть з Таріелом Васадзе, який дуже багата і впливова в Україні людина. Я добре знаю його сім’ю. Інколи розмовляли про політику і більше нічого. Ми підтримуємо дружні стосунки, але не більше...

— Як би ви, як футболіст, оцінили чемпіонат Європи з футболу Євро-2012, який нещодавно пройшов в Україні?

— Те, що я зараз скажу, прозвучить для вас, мабуть, дивно. Але я дивився лише два матчі. Дуже багато працював тут, у Грузії, і не мав можливості нормально дивитись ігри. Дивився лише півфінал і фінал, коли грали італійці. Іспанці достойно перемогли, а от італійців шкода. Їм довелось грати вдесятьох... Хай навіть 2:0 програвали...

Через те, що я мало побачив, мені важко судити про рівень чемпіонату.

— Коли мова йде про Україну, що найперше вам згадується?

— Місто Київ. У мене взагалі дуже теплі спогати про Україну. Чи не найкращі свої роки я провів у київському "Динамо". У Києві в мене є квартира та будинок, я їх собі залишив, щоб мати куди повертатись. Я дуже люблю це місто, вашу країну і ваш дружний народ. Там і мене люблять, і я це ціную.

Олексій КРИВОШЕЄВ