6

КПІ випускає музикантів?

Для початку, розкажіть, як так сталося, що ви стали музикантом?

Богдан: Мабуть, дуже просто – я народився) А якщо серйозно, моя бабуся віддала мене у 8 років на гітару в музичну школу. Там я потрапив до рук прекрасного викладача Бугрова Андрія Валентиновича. Від нього я й заразився музикою – сподіваюсь, на все життя. Ще один дуже важливий чинник – гурт The Beatles, окрім якого я нічого не слухав до 10 років.

Сашко: Випадково побачив, як на Ютубі грав на контріку Стенлі Кларк... І дуже захотілось грати на цьому магічному інструменті.

Як давно ви займаєтесь творчістю?

Богдан: Років з 13, коли ми зі шкільними товаришами організували перший гурт в моєму житті. Першу пісню написав в 15 років в літньому таборі. І якось так пішло-поїхало, що зупинятись не хочеться, і, що важливіше, не можеться)

Сашко: Займаюсь вже приблизно три роки, пощастило знайти класного вчителя Майбороду Л.В.... ну і враховуючи результати, то думаю, що справа іде непогано)

Чи заважало це навчанню?

Богдан: В жодному разі. Єдине, чим прийшлося свого часу пожертвувати заради музики – це заняттями дзюдо. Які справді покинув, бо тренування накладалися на заняття в музичній школі. А так, музика завжди допомагає. Саме вона допомагала, наприклад, переживати нудні пари – виключаєш слух, починаєш в голові придумувати щось своє. І пара пролітала швидше)

Сашко: Ні! Хоча іноді бували накладки, але при бажанні вони вирішувались.

До речі, на якому факультеті ви навчаєтесь або навчались?

Богдан: Навчався в НТУУ «КПІ» на факультеті соціології. Тепер він вже став соціології і права, але в мої часи) він ще був просто соціології. На відділенні адміністративного менеджменту.

Сашко: ХТФ, кафедра електрохімії.

А тепер стосовно самої музики. В якому стилі ви граєте?

Богдан: Це важко одним стилем визначити, та й взагалі це справа музичних критиків. Ми самі кажемо sweetlo-рок) Ну, якщо все ж спробувати, то, мабуть, щось на кшталт інді-поп-рок.

Сашко: Граю дуже різні стилі з різними колективами, але основні це - рокабіллі і джаз.

Чим плануєте займатися далі?

Богдан: Не повірите – музикою)

Сашко: В планах поки поєднувати обидві справи, тобто, навчання і музику, а як далі складеться не знаю...

З чим пов’язані найприємніші спогади: з концертами чи з навчанням?

Богдан: Звичайно, з концертами. Концерт – це сенс буття, кінцева точка всіх зусиль для будь-якого музиканта. Це місце, де ти зустрічаєшся з тими, заради кого все робиш. Єдине навчання, яке за кайфом можна порівнювати з концертами – це музичні заняття. Але в жодному разі не сольфеджіо (сміється).

Сашко: Спогади і там, і там були класні і виділити найкращі важко, хоча з музикою спогади яскравіші.

В чому шукаєте натхнення?

Богдан: В своєму коті) І в усьому навколишньому світі.

Сашко: Зазвичай в сильних емоціях або в монотонній роботі... Мабуть важко повірити, але коли в селі садимо чи викопуємо картоплю, то натхнення приходить стабільно і без запізнень (сміється).

Питання до Богдана: а чому кіт?

Богдан: Бо я його люблю. І він мене.

КПІ зробив внесок у вашу музичну кар’єру?

Богдан: По-перше, багато хто з колишніх і нинішніх членів мого гурту закінчив КПІ. А по-друге, будь-яка творча людина не може не впустити в себе рок-н-рольний дух та музичні традиції Політеху. Я, звичайно, не став виключенням.

Сашко: Так! Найцікавішим і найважливішим відкриттям, пов’язаним з музикою було те, шо в ній як в точній науці все логічно і підпорядковується правилам і законам... Тож мислення, шо дало мені КПІ, я дуже часто застосовую в музиці.

Що побажаєте молодим талантам?

Богдан: Побажаю, так само, як і собі – працювати, ніколи не зупинятись, творити. Жодних рожевих окулярів на очах та побільше віри в себе. І, звичайно, проSWEETLюйтесь)

Сашко: Займайтеся тим, що вам подобається і ви зможете рано чи пізно на цьому заробляти... Здається, це сказав Уорхол.

Олена ПУЗИР

***

Богдан Буткевич: «Я працюю для власного задоволення!»

Фронтмен рок-групи «Sweetlo» і, за сумісництвом, відомий журналіст, перебуваючи у стані емоційного піднесення після концерту свого гурту, розповів про:

Презентацію нового music video на пісню "Fall Time Sorrow":

Це наша перша в такому плані робота, бо відео зроблено не просто як кліп, а як кінострічка. Кліп завжди має комерційний підтекст: група має подумати, яким чином пропхнути його на телебачення і так далі. А тут - чиста арт-робота, бо ми це робили тільки для власного задоволення.

Спочатку сюжет кінострічки був трохи іншим. Ми мали знімати велику частину цього відео в якомусь барі, але приміщення так і не знайшли. Нам такі ціни ставили на оренду, що простіше було за ці гроші піти напитися до смерті (усміхається).

Але було дуже круто. Єдине, що погано: у нас така гарна головна актриса (Марина Кукліна), і я постійно просив режисера: «Можна у мене з нею буде постільна сцена?», а вона завжди відповідала: «Ні!». Так що це моє головне розчарування… Я жартую!

Хочеться робити щось цікаве. Мені ось дуже прикро, що зараз у нас що відомі гурти, що невідомі - всі намагаються дотримуватись певних комерційних шаблонів. Обов’язково треба побільше своїх власних й гарних пик у кадрі, щоб у всіх розвивалося волосся, красива тьолка обов’язково має бути з п’ятим розміром, якесь там Ламборджині. Дивишся багато кліпів – не буду казати яких гуртів – круті ж нібито хлопці, але знімають таке лайно… І мені прикро, бо талановиті. На тому ж Заході люди розуміють, що творчість – це, в першу чергу, не гроші, а те, що ти робиш для себе, і вже потім гроші тебе знаходять. А у нас, на жаль, в людей гроші на першому місці. Мені здається дуже правильним, що у нас вийшло в цьому випадку гроші на перше місце не ставити.

Поєднання музичної діяльності та журналістики

Стовідсотковий пріоритет для мене - це музика. Журналістика - це не випадковість, бо в житті нічого випадкового не буває. Я просто заробляю собі цим на життя. На жаль, у нашій державі дуже важко заробити музикою нормальні гроші, щоб прожити.

Чому я став музикантом? Бабуся розповідала, що десь в п’ять років я почав співати пісню «Катюша». І співав так страшно, що сусіди починали грюкати в стіну, щоб я перестав (усміхається). Тому бабуся ж у вісім років повела мене на гітару до музичної школи, бо подумала, що хай воно краще бринькає, ніж співає.

Буквально до середини минулого року я не співав, був просто гітаристом. Але так сталося, що довелося почати співати, і от як почав – подобається. Буду продовжувати!

Валентина ДОНЧЕНКО