4

Мову забирають перед тим, як забрати хату

8 серпня президент України Віктор Янукович підписав закон «Про засади державної мовної політики», тим самим здійснивши де-факто «окупацію» частини власної держави. Цілком подібно до того, як чотири роки тому в цей же день Росія окупувала понад 20% відсотків території Грузії.

У випадку з Україною все не менш загрозливо. Адже 13 областей – це більше ніж 20% території країни. Відбувся безпрецедентний випадок в історії сучасного державотворення, коли недавня колонія стараннями свого ж керівництва добровільно відновлює мовне верховенство колишньої метрополії і власноруч свідомо ставить державну мову на межу зникнення на теренах півкраїни!

Адже ні для кого не є секретом остаточна мета щойно спеченого закону, який, в разі повноцінного введення в дію, розв’яже руки українофобам усіх мастей, аби надалі цілком легітимно маргіналізувати українську мову, виштовхнути її на узбіччя громадського життя. Якщо суспільство проковтне цю гірку пігулку, можна не сумніватися, що наступним її кроком буде проголошення російської мови другою державною, насправді ж – першою і єдиною.

Мало хто повірить погано замаскованому піклуванню «слуг народу» про права, свободи і вільний розвиток національних меншин. За визнанням міжнародних експертів, саме в Україні давно діє чи не найкращий закон у царині захисту прав меншин, і меншини тут захищені краще, ніж будь-де у світі.

Я знаю, що кажу, бо понад 10 років як заступник міністра України у справах національностей та міграції професійно займався питаннями національних меншин і міжнаціональних відносин, неодноразово зустрічався з верховними комісарами ОБСЄ в цій галузі, з іншими європейськими посадовцями, котрі чітко висловлювали свої позитивні оцінки українському законодавству.

А наскільки скандальним виявилося підписання Президентом цього акту одразу після візиту до нього представників інтелігенції! Кому був потрібен цей огидний фарс, вияв такої публічної неповаги до титулованих представників інтелектуальної еліти, котра ще не встигла сповна вихлюпнути все своє захоплення від значущості власної місії, як «гарант» Конституції «освятив» цей незаконний акт!

Мені, грузинові, який майже півстоліття живе на Українській землі, спеціально вивчив і повсякденно користується українською мовою як письменник, перекладач і науковець, щиро хотілося б, аби суверенний народ України не був позбавлений однієї з головних ознак нації і держави – мови.

Моє слово скероване не проти російської чи будь-якої іншої мови, які буцімто захищаються сумнозвісним законом, воно – за українську мову, її непохитне право бути незаперечним чинником згуртування й єднання всіх сущих в Україні етносів. У своїй хаті мусить бути не лише своя правда, а й своя мова, якою ця правда глаголить!