2

Імпотенція опозиції проти шизофренії влади: Сон в зимову ніч...

Сон

До Києва приїхав у суботу вранці, 30 листопада. На майдані Незалежності стояло кілька десятків бійців «Беркуту», а на Михайлівській площі збирався новий мітинг. Що буде, далі не знав ніхто. Весь день минув в розмовах про нічний кривавий розгін студентів на столичному майдані. Ні про що інше люди не говорили. Всі чекали завтра і задавали собі і оточуючим питання: чи вийдуть люди і застосують проти них силу? Засиналося тієї ночі важко. Десь тільки о третій ночі провалився в сон. Дивний, схожий на реальність сон.

Мені снилось, що вже наступило 1 грудня і сотні тисяч людей вийшли на київські майдани. Перед ними виступили лідери опозиції і розказали план дій. Після короткого мітингу почали формувати три різні колони. Здебільшого з чоловіків 20-45 років.

Одну колону очолив лідер «Свободи» Олег Тягнибок. До ста тисяч демонстрантів рушили з ним до Адміністрації Президента. Після перемовин з командирами спецпідрозділу «Беркут» і їхньої відмови перейти на бік демонстрантів, протестуючі за півгодини розігнали півторатисячний загін міліції і «Беркуту», які захищали адміністрацію. Ще за півгодини зайняли саму будівлю.

Інша колона, теж до ста тисяч людей, на чолі з Віталієм Кличком прийшла під стіни Кабміну. Тут сили правоохоронців обмежувались півтисячним змішаним загоном міліції та «Беркуту». Після перемовин короткий штурм. Кілька бійців «Беркуту» були відправлені в глибокий нокдаун. Схоже, Кличко відчув себе на рингу в бою за найважливіший чемпіонський пояс. Захисники Кабміну намагались не стояти на шляху боксера-політика. За сорок хвилин будівля Кабміну - під контролем мітингувальників.

Третя колона, під проводом Арсенія Яценюка спокійно і майже без сутичок зайняла будівлю Верховної Ради, яку охороняли всього близько трьохсот правоохоронців. При вигляді стотисячного натовпу, який на 70 відсотків складався з чоловіків, міліціянти просто втікли.

Вже за дві години всі троє політиків зібрались в стінах парламенту. Була створена революційна рада, яка тимчасово перебирала на себе повноваження уряду. Окрім трьох лідерів опозиційних партій туди увійшли співачка Руслана, Юрій Луценко, журналіст Мустафа Наєм та кілька представників мітингуючих. Відразу були відправлені звернення у всі посольства іноземних країн та в Європарламент з проханням допомогти у врегулюванні конфлікту та проведенні чесних, дострокових виборів Парламенту та Президента.

Будинком парламенту ходили протестувальники з жовто-синіми стрічками на рукавах. Хтось поліз на купол Ради і перевернув прапор жовтим догори. У кулуарах якийсь відставний військовий проводив інструктаж нашвидку створеному загону самооборони, який має охороняти будівлю парламенту. Десь далеко почулась мелодія пісні Цоя «Ми ждем перемен!». Музика ставала все ближчою і гучнішою, поки остаточно не… розбудила мене. На мобільному спрацював будильник, який щоранку будить мене якоюсь піснею з тих, які є в плей-листі. Треба було вдягатись і їхати до пам’ятника Шевченку, там лідери опозиції збирали людей для Народного віче. Народ приїхав з усієї України. І так як в моєму сні, людей було багато. Щоправда події розвивались по іншому.

Інша реальність

Мушу зізнатись, кілька ковтків сльозогінного газу добре прочищають мізки. Політики, незалежно від партійної приналежності, втратили відчуття реальності. Остаточно це зрозумів в сесійній залі Рівненської облради, де депутати так і не змогли прийняти текст заяви з приводу подій в Україні. Виявляється, навіть тут, на Рівненщині, депутати, які знаходяться ближче до людей, думають, що все що відбувається на вулиці - це технологія однієї зі сторін. Провладні депутати в облраді щиро переконані, що студентів і старших людей на вулиці вивела опозиція.

Опозиція в свою чергу, відчуває, що це не так, але все ж сподівається, що тисячі людей на вулиці вийшли за них: за «Батьківщину», "УДАР" і «Свободу». Вони відкидають можливість самоорганізації людей на відкритий протест без участі політиків. Якась частина опозиційних політиків переконана, що нинішній сплеск антипартійної активності - технологія Банкової. У мене склалось враження, що з 42 присутніх на сесії депутатів обласної ради тільки Сергій Штурхецький, Степан Молчан та Михайло Кириллов усвідомлювали, що відбувається на вулиці. А попередження одного з лідерів протестуючих Віталія Примака більшість депутатів сприйняли як погрозу. Не знаю, чи усвідомлював він, що насправді говорить:

— Там стоять студенти, вони скоро виростуть і прийдуть в цю залу і тоді вам всім доведеться відповідати за всі «за» і за всі «проти». – сказав він.

Насправді це не погроза, а об’єктивна реальність. Щоб знайти цьому підтвердження достатньо просто відкрити підручник з історії. Там все написано, і описані всі рецепти і можливі варіанти розвитку подій. Нинішня ситуація оголила головну проблему - політики не усвідомлюють реальної картини. І якщо її не бачать депутати облради, які в принципі ближчі до народу, то уявіть в якому спотвореному вигляді її бачать президенти та політики. Вони не розуміють, що українці стали іншими. Дала свій результат Помаранчева революція та й виросло нове покоління, народжене в незалежній Україні. Мушу визнати, ці хлопці і дівчата зовсім інші. Вони не бояться міліції, у них немає запобігання перед чиновниками, вони не чекають подачок і розраховують в житті лише на себе. Це інші люди і це майбутнє країни.

Що далі?

Те, що я напишу далі, більшість може сприйняти з обуренням. Хтось в коментарях назве провокатором, але я пишу те, що думаю. Нинішня хвиля спротиву згасає. Це був шанс для опозиційної трійки розпочати політичну перемогу над Януковичем. Про це я писав ще тиждень тому. Але вони цей шанс поки не використали. Чому?

Відповідь на це питання не має значення, бо ні на що не впливає. Все одно у 2015 році нам доведеться підтримувати когось з них на президентських виборах. Новий лідер навіть якщо й з’явиться, то до березня 2015 року не встигне «розкрутитись». Та й неважливо, хто з трійці стане Президентом, чи навіть переобрання Януковича. В Україні почались невідворотні процеси становлення громадянського суспільства.

На наступних місцевих виборах ми побачимо нових переможців в Східній і Західній Україні. Нових мерів, сільських голів, депутатів місцевих рад. Євромайдан виштовхнув на поверхню нове покоління, яке розпочинає свій шлях до столичних кабінетів на Банковій та Грушевського. Але потрібно закінчити справу. Потрібно зберегти запал людей і не дати поселитись в серці розчаруванню.

Якщо в найближчі дві доби лідери опозиції не сформулюють чіткий план дій, то лідерам рівненського Євромайдану варто вийти на сцену і розпустити протестувальників додому. Потрібно пояснити, що влада не чує і не хоче чути голос народу. А опозиція наразі не здатна трансформувати народну енергію в конкретні плани і перетворення. В самого ж народу поки немає власного плану і немає достатнього рівня самоорганізації. Тому треба розійтись, вчитись, тренуватись і здобувати досвід. Нудно не буде.

Перш за все доведеться захищати студентів від репресій деканатів і ректорів. Попри заяви про підтримку і дозвіл мітингувати, репресивні списки в окремих вишах складаються. І тільки згуртувавшись, захищаючи один одного публічно, в тому числі відкритими акціями, можна буде вистояти і захистити товаришів.

Це саме стосується й журналістів. Варто на довгий час забути про конкуренцію і оголосити період виключної солідарності. Ділитись інформацією, захищати колег разом і просити про допомогу при найпершій потребі. Так як це було у випадку з викликом на допит журналіста «1+1» Олександра Курсика. Варто забути про нюанси, симпатії і протиріччя. Побивши близько півсотні журналістів, нам дали чіткий сигнал і ми маємо на нього реагувати адекватно.

Молоді лідери, які з’явились і виросли в ці дні протестів, мають гуртуватись і готуватись до майбутніх місцевих виборів. Вже не достатньо розповідати, що ви знаєте «як треба робити». Потрібно брати і робити самим. Для вас має стати актуальним гасло, написане на шевронах спецназу: «Ніхто окрім нас!». Саме ви маєте стати тим ударним загоном нового українського суспільства, яке почне реальні перетворення в країні.

Немає сенсу ходити до Берташа - він вже сказав свою точку зору. Так само зробили свій вибір і рівненські регіонали, більшість обласних депутатів від ПР просто не прийшли на сесію. Не треба кричати "Ганьба!" під їхніми вікнами - чхати вони на вас хотіли. З цього треба зробити висновки.

Не варто розчаровуватись і сумувати, все що мало статись – вже сталось. Україна стала іншою, бо іншими стали українці. І якщо політики цього не розуміють, то це виключно їхні проблеми. Коли влада боїться, а опозиція не може, ми маємо йти далі. Це наша країна і нам нести за неї відповідальність перед дітьми.

Нам дуже заздрять білоруси та росіяни, тому що ми маємо мужність вимагати до себе поваги і впливати на владу країни. І тільки від нас залежить, чи ця можливість залишиться і чи ми нею скористаємось.

Олексій КРИВОШЕЄВ,

"ВСЕ"