1

Перед Василем Шклярем на Львівщині закривають школи

Про це заявив сам Василь Шкляр, повідомляє прес-служба Української платформи «Собор». Він висловив прикрість, що на патріотичній Галичині теж є випадки, коли «національна свідомість громадян затьмарюється».

«Наприклад, коли мене тут як письменника зустрічали з розгорнутими руками, то зараз через різні інсинуації місцевої влади мене не пускають у деякі школи. Я приїхав до школи на зустріч з учителями, а їх з якоїсь міфічної причини раніше відпустили додому. Відповідно, моя зустріч не відбулася. Тоді один з моїх помічників просто хотів подарувати директорці школи мій роман «Чорний ворон». Проте директорка чи то вже була залякана чи попереджена, вона навіть боялася доторкнутися до книжки. Це яскравий приклад того, як влада боїться книжок. Сама їх не читає, і хоче, аби й діти не читали.

На День Незалежності мене не пустили до пам’ятника Шевченку, бо там був, як мені сказали, «проплачений» мітинг. А я гадав, що лауреат Шевченківської премії має право підійти в День Незалежності до пам’ятника Кобзарю. Те саме було й в Миколаєві (Львівська область) на день міста. Мені були заборонили підходити до громади, бо, мовляв, те зібрання «проплачено» іншою кандидаткою», – розповідає письменник.

«Так, я розумію, що на моєму окрузі, як і на всіх інших, величезною мірою працюють гроші. З держбюджету виділяються чималі кошти на школи, садки, церкви, всюди вставляють пластикові вікна. І все це підноситься як заслуга якогось провладного кандидата в депутати», – наголошує В.ШКляр.

«Був навіть такий випадок, коли я в народному домі мав виступ, а в цей час у тому ж народному домі міняли вікна від імені іншого кандидата в депутати. Були протяги, безлад, бо комусь саме в момент мого виступу захотілося міняти вікна», – розповідає він.

За його словами, показовим також був такий факт, коли в Золочеві один кандидат вивів на сцену вісім священиків, які вели за нього пряму агітацію. «І це всупереч закликам Патріарха Святослава (Шевчука) не робити таких речей», – наголосив В.Шкляр.

Однак автор «Чорного ворона» продовжує вірити в те, що люди на Галичині «поставлять ідею вище за гроші, і навіть у того, хто пішов на зустріч «посівальникам», в останню мить рука здригнеться».

«Мене люди запитують, чому я з центральної України прийшов балотуватися до них у Галичину. Я їм кажу, що у 1933-му році під час жорстокого геноциду в моєму селі, коли вже майже всі люди вимерли, мій дід прийшов у Галичину за харчовою допомогою. Його тут нагодували. І він мав силу повернутися в рідне село з мішечком кукурудзи. Він помер як тільки прийшов додому, але своїм дітям доніс кожну зернину. Через цю кукурудзу вижила моя мама, завдяки якій я з’явився на світ. Сьогодні в моєму краї є голод на патріотизм, на націоналізм. І сьогодні , як колись мій дід, я прийшов у Галичину, аби принести всій Україні, зокрема центральній, цього патріотизму. Усі кандидати пропонують якісь матеріальні блага, а я навпаки прийшов, аби запозичити, набратися національного духу галицьких патріотів», – розповів В.Шкляр.