40

Балканські замітки

Душевна Любляна

Є такі міста, які нічим особливо не видатні, але які притягують. Це про Любляну – тихе, спокійне місто, яке загубилось десь під Альпами. На столицю взагалі не схоже, тут мало машин, мало людей (населення становить лише близько 300 тисяч осіб), але тим воно і хороше. Зате схоже на Чернівці чи Ужгород. Любляна душевна. Така дуже затишна, тихенька, чистенька і атмосферна.

Символом Любляни є такий собі зелений змій чи то дракон. Але, незважаючи на такий символ, ми не бачили, щоб словенці зловживали «зеленим змієм», тобто, алкоголем. Натомість навіть у місцевих кав’ярнях, рясно розсипаних вздовж набережної річки Любляниці, що прорізає центр міста, всі компанії поводили себе підозріло тихо.

Цікавим є те, що Любляна є місцем подій, описаних у книжці Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти».

Серед місць, які варто відвідати, перш за все треба назвати Замок (Град) IX—XIX століть, який височіє над старовинним центром міста.

На Замок можна піднятися фунікулером і ці 1,5 євро дійсно вартують того прекрасного виду, який відкриється згори.

Також обов’язково відвідайте Кафедральний собор, старовинну Ратушу на Міській площі, потрійний міст через Любляницю, міст Змія, а також церкву францисканців та чисельні палаци Любляни.

У Любляні з нами сталася маленька пригода. Ми ніяк не могли знайти потрібну нам церкву у місцевому районі Подутік. Виявилось, що ми кілька разів проходили повз неї, думаючи, що це атомна електростанція чи може крутий спа-салон.

Зате енергетика на зустріччі з молоддю з Італії, Угорщини, Хорватії, Польщі, Словенії виявилась справді атомною. Але найцікавіше було все-одно з українцями.

Також ми відвідали Блед – колишню літню резиденцію екс-керманича екс-Югославії Йосипа Броз Тіто.

Зараз це туристичний символ Словенії та місце неймовірної краси з вражаючим замком на високій 130-метровій крутій стелі над чарівним гірським озером.

В цьому озері з найчистішою водою знаходиться єдиний у Словенії маленький затишний острів з церквою Вознесіння Діви Марії.

І найголовніше враження від Словенії – це словенці. Ну дуже гостинний народ виявився!

Північних сусідів боятися - до Чорногорії не їздити

Будь-який театр починається з гардеробу, а будь-яка країна – з аеропорту. Малесенький аеропорт міста Тиват у Чорногорії зустрів нас гамаком, натякаючи, що відпочинок вже близько, а також дуже солоною, ніби морською, водою в крані.

Курортна столиця Монтенегро, тобто Чорногогорії, Будва здивувала нас російськомовною рекламою та такими самими вивісками повсюди. Набережна Будви ну дуже схожа на алуштинську, ялтинську, євпаторійську чи будь-яку іншу набережну в Криму. Повсюди щось продають, зазивають у кафешки, чіпляються цигани. Таке враження, що місцеві жителі свідомо створюють численним гостям з екс-СРСР затишну домашню атмосферу.

Шокувало те, що по місцевому спортивному каналу показували пряму трансляцію матчу чемпіонату України – «Таврія» (Симферополь) – «Зоря» (Луганськ). От де цінують наш футбол по-справжньому, як виявилося.

Тутешня мова порадувала з перших хвилин перебування. На паспортному контролі виявилось, що паспорт пишеться по-місцевому «Пасоска». А «поносний» спонсор якогось спортивного змагання по телевізору – пиво «Ляшко».

А щодо негрів у Монтенегро, то ми не бачили жодного, зате росіян (чи то російськомовних) там на кожному кроці чи не більше, ніж місцевих та іншомовних туристів разом узятих. Могрен - найкращий міський пляж (а ще чемпіон Чорногорії з футболу).

До інших нормальних пляжів – лише на автобусі чи таксі - але вони того варті – Яз, Трстено (якщо з дітьми) і Плоче – на скальному мисі, виходить на відкрите море. На пляжі Могрен, до речі, досить чисто. Також ми побували на Гаваях, а саме так місцеві називають свій Острів Святого Миколая. Особливо вразили кактуси – там вони на кожному кроці.

Щодо доріг, то подорожі до Цетінє, Подгоріци та й Албанії вразили своєю «серпантинністю», а особливо - перевернутий джип недалеко від дороги. Не роз'їхався з кимось. Взагалі тут багато де кидається в очі «реальний Кустуріца». Аби подалі від курортних містечок, де, в основному, бал правлять наші північні сусіди.

Хто знає столицю Чорногорії?

Хто знає, яке місто є столицею Чорногорії? Таке здавалося б дивне запитання, а відповідь на нього знайти нелегко. Формальною столицею держави за Конституцією є містечко Цетінє, якому цей статус дістався за героїчне минуле опору Османській імперії, за яке місто кличуть ще місцевою Спартою, та велике культурне і духовне значення в житті країни.

Дорога до Цетінє з будванської рів'єри - це просто якесь серпантинчасте пекло. Місто знаходиться у долині, що оточена горами, у підніжжя гори Ловчен, яку місцеві називають Олімп. Кажуть, і греки теж.

Найбільша святиня Чорногорії, до якої багато хто спеціально їде в цю країну - правиця Іоанна Хрестителя - теж зберігається тут, у Новому цетинському монастирі. Монастир Цетінє ще називають «душею Чорногорії».

До речі, Цетінє - одна з найменших столиць у світі - населення міста лише 15 тис. Але ні уряду, ні парламенту в цьому містечку немає.

Всі ці ознаки реальної столиці дісталися діловому центру Чорногорії - місту Подгоріца (екс-Тітоград). Незважаючи на офіційний статус "головного міста" в країні, в якому до того ж живе близько чверті населення Чорногорії, а саме - близько 150 тис., дивитися там особливо нічого. Нам сподобався лише пам'ятник Висоцькому, який бував у Чорногорії двічі.

Інші принади, які, до речі, теж знаходяться поруч з пам'ятником, - Міст тисячоліття за 7 млн. євро і Міст Москви поруч з ним не вразили – масштаби не ті.

Нас здивувало те, що головне місто країни здалося абсолютно безлюдним, ймовірно через страшну спеку і неділю. Що ще вразило нас у Цетінє та Подгориці – це те, що там знаходяться різні факультети єдиного (!) на 600-тисячну Чорногорію університету.

Були ми також на острові-готелі Святий Стефан недалеко від Будви. Вірніше були поруч, бо туди не пускають - там многіє літа живе лише еліта. Такі пляжі пустують!

Перлина Адріатики, або Князь на місяць

Також відвідали ми і хорватський Дубровник. Що вразило найбільше, так це історія цієї фортеці-держави-міста-Перлини Адріатики (потрібне підкреслити), яка ніколи не здавалася навіть туркам і возвеличила культ Свободи. Навіть їхні кораблі ходили під прапором Libertas, який тут повсюди.

Ще дуже цікавим фактом є те, що князя тут обирали лише на місяць з числа аристократів, яким виповнилося 50 років. Причому їм не дозволялося протягом цього місяця навіть виходити з будівлі, де знаходилося їхнє робоче місце, ба навіть спілкуватися з дружиною. Так би й нашим депутатам та можновладцям! Також не можна було посідати цю посаду частіше, ніж раз на два роки. Рекордом міста було князювання протягом 6 разів. До сенату міста потрапляли усі аристократи, яким виповнювалося 18 років.

На сьогодні населення міста сягає 45 тис., з яких близько 2,5 тис. проживають у стінах Старого Дубровника, на території фортеці. Тіснувато їм тут доводиться, бо туристів безліч.

Навіть дощовою зимою тут температура не падає набагато нижче +15 градусів. Море, в яке ми намагалися сховатися від спеки, було дуже красиве на вигляд, але виявилося досить брудним на дотик.

Якщо в Чорногорії ходить лише євро, зате чи не всі розуміють російську, трапляється як кирилиця, так і латиниця, то у Хорватії ще лишилися куни, хоча деколи можна розрахуватися єврами чи доларами, у письмі використовується лише латиниця, та й православних та мусульман, яких повно в Чорногорії, майже немає – тут більшість дотримується католицької віри.

Албанія, бункери, поцілунки і політика партії

Відвідали ми також сусідню Албанію. Кажуть, що в Албанії до 700 тис. захисних бункерів, які колись у кожному дворі наказував будувати їхній лідер Енвер Ходжа, який отримавши хорошу освіту у Франції і бувши ніби непоганим хлопцем на початку, потім став жорстоким диктатором. Але скажу вам відверто – у бункерах тіснувато.

Може через таку велику кількість бункерів Албанію і прийняли в НАТО у 2009-му році. За словами албанців, саме тоді до них приїжджав Джордж Буш. За легендою, спритні албанці тоді зняли з американського президента годинник під час його незапланованого «походу в люди». Але насправді то все «злі язики клевещуть». Як би там не було, на місці тієї пригоди тепер стоїть... пам'ятник Бушу.

Мер Тирани - Еді Рама, 2-метровий художник-баскетболіст – саме тому напевно він розпорядився пофарбувати старі будинки, що вже починали руйнуватися, у яскраві кольори замість того, щоб ремонтувати їх.

Але зараз Тирана виглядає як суцільне будівництво, весь центр перекопаний і є надія, що скоро ми як Тирану, так і Албанію взагалі не впізнаємо – такою успішною вона має стати. В усякому разі, місцеві мешканці ніби почали в це вірити.

Наш гід Мустафа в албанському високогірному місті Круя повідав нам, що албанські жінки настільки соромились своїх чоловіків, коли народжували їм дітей, що втікали на пологи в ліс. Одна з учасниць нашої поїздки тихенько висловила мені сумнів щодо правдивості цієї історії, вважаючи це перебільшенням задля екзотики. Я послухав і забув. А от вона не забула: і коли ми прощалися з гідом, вона не стала цілувати його в щічку і дякувати. Натомість зазначила: «В Албанії не цілуються, там одразу йдуть до лісу і народжують».

Розповів нам албанський гід Мустафа і багато албанських політичних анекдотів, серед яких найбільше запам’ятався такий:

Завдяки економічній політиці партії в країні почався голод. Один чоловік вирішив дістати якусь їжу для родини і пішов рибалити. Виловив величезного 5-тикілограмового карпа і приніс додому. Вдома в нього відбувся такий діалог з дружиною:

— Мені вдалося виловити карпа – приготуй його смачненько на вечерю!

— Я не зможу його приготувати – в нас немає солі.

— Сіль – це біла смерть. Приготуй без солі.

— Я не зможу його приготувати – в нас немає приправ.

— Приготуй без приправ.

— Я не зможу його приготувати – в нас немає олії.

Відніс чоловік карпа до річки, та й випустив його на свободу. За мить з води висунулася задоволена риба і прокричала: «Хай живе партія!»

Албанія, Мати Тереза, Мерседеси і цигани

Албанська мова, на відміну від більш знайомої з інтернету "олбанської", унікальна. Хоча вона й знаходиться в одній групі з грецькою, той хто знає лише грецьку ніколи не зрозуміє албанську і навпаки. Особливо нам сподобалося словосполучення «До побачення», яке албанською звучить як «Мир упавшим». «Мир манжес» - доброго ранку, «Мир діта» - доброго дня. «Дякую» звучить медично – «фалімінберіт». А «уй» албанською - вода.

Албанія албанською мовою звучить як «Шіптерія» - країна орлів. А от столиця Албанії Тирана названа так зовсім не через якогось тирана, а лише тому що в неї можна було в'їхати з трьох сторін - Трі ана.

Албанці вважають себе нащадками загадкових іллірійців, чим дуже пишаються.

Також вони пишаються однією своє дуже відомою співвітчизницею. Як виявилося, Мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджиу, албанською це буде Agnesë Gonxhe Bojaxhiu) теж була албанкою, про що свідчать численні пам'ятники їй, розкидані по країні.

А ще албанцем за походженням є американський актор Джеймс Белуші.

Кажуть, що в Албанії існує лише два види транспорту: велосипеди і Мерседеси.

Колись, за комуністичної диктатури, Мерседесів в країні було лише дванадцять – у членів Політбюро. Тепер, коли албанці дорвалися до свободи, кожен вважає принциповим для себе придбати Мерс. Отже, Мерседесів на душу населення зараз там найбільше у світі. Цим албанці дуже схожі на українців.

Багато в Албанії не лише Мерседесів та бункерів, а й циган. Вже з самого кордону до нас почали чіплятися циганки з дітьми, просячи грошей.

В албанському місті Шкодер, де ми провели незабутні години, є навіть циганський квартал. Згідно зі словами нашого гіда – одного з відомих албанських письменників та драматургів – колись була здійснена спроба розселити цей квартал і розпорошити циган по іншим вулицям, поселивши у квартири поруч зі звичайними албанцями. Автори ідеї сподівалися, що циганські діти, побачивши інше життя та можливості, перевиховаються у новому середовищі. Та все сталося не так, як гадалося. Діти цінують дух авантюризму, тому лідерами думок серед дітей дворів стали якраз циганські діти. На тому провалений експеримент і припинили.

Артем СТЕЛЬМАШОВ

Фото Уляни СТЕЛЬМАШОВОЇ