6

Головну проблему країни майже вирішено! Радіти треба!

Цей надзвичайно важливий для більшості населення, точніше для більшості виборців партії влади законопроект, нагадаю, пройшов перше читання у Верховній Раді України. Партія влади і їх союзники, долаючи опір злочинної і кримінальної, якщо хтось зробить дурість повірити нашим судам, опозиції, доклали всіх можливих зусиль, включаючи фізичну силу, яку ми могли бачити під час трансляції засідання, і навіть силу містичну, оскільки виявилося, що певна частина народних депутатів від провладних партій у день голосування була де завгодно, окрім сесійної зали, для прийняття закону про «Основи державної мовної політики».

І тепер, лишилося чекати зовсім недовго, пару-трійку днів, до того моменту коли закон пройде друге читання, так само «спокійно», як пройшов перше, і його підпише президент, обраний таким самим легітимним способом, яким він був прийнятий. І тоді головну проблему східних областей, та й усієї України буде вирішено.

Правда окремі скептики і надокучливі критики скажуть, що по всій Україні і особливо гостро у східних регіонах нашої країни є інші проблеми. Але хіба це проблеми? Хіба можна порівняти такі дрібниці як організована злочинність, корупція або бездіяльність правоохоронних органів з такою важливою проблемою як визначення статусу регіональної мови!? Хіба можна розцінювати як проблему безпосередню участь співробітників правоохоронних органів у злочинній діяльності, а також систематичні випадки притягнення до кримінальної відповідальності і подальше засудження невинуватих осіб, коли не визначено статус російської мови в Україні.

Як можна вважати проблемою надзвичайно високий рівень наркоманії і як наслідок величезну кількість хворих на СНІД у східних областях, завдяки чому до речі Україна займає перше в Європі місце за рівнем розповсюдження ВІЛ-СНІД, коли на сході на має своєї регіональної мови?

Чи можна порівнювати якусь там дрібницю - епідемією туберкульозу - з проблемою «геноциду» російської мови в Україні? Як взагалі можна називати проблемою недостатню кількість закладів освіти у східних областях України, наявність у школах східних регіонів від п’яти до восьми паралельних класів і від сорока учнів у кожному класі, і як наслідок - перевантаження вчителів і недостатній рівень освіти та виховання дітей.

Як узагалі все це називати проблемою, коли у перелічених вище закладах освіти учням доводиться вчити складну і незрозумілу для них українську мову та взагалі непотрібну українську літературу?

Або, наприклад, взяти проклятих екологів з медиками, що постійно торочать про екологічні катастрофи. Хіба можна порівнювати якийсь там, науці невідомо який, вплив териконів або звалищ хімічних відходів і, як наслідок, підвищення смертності і захворюваності на раніше невідомі хвороби з такою надзвичайно важливою проблемою як надання російській мові статусу регіональної?

Навіщо взагалі говорити про такі дрібниці!? Головну проблему майже вирішено! Радіти треба!

Стас ШИТИЙ