8

Комарнянин Роман Магоцький та його ікони підкорюють столицю

Роман Магоцький – комарнянин, юний хлопець, який завдяки наполегливості та любові до мистецтва у свої 23 роки вже має неабиякі досягнення в улюбленій справі – вишиттю ікон бісером.

Звершилось – вже декілька років вишивка в одязі, рушниках, картинах, іконах стала знову у моді на теренах нашої України. Замовити собі вишиванку, картину чи ікону сьогодні – зовсім неважко, майстрів цієї справи сьогодні є багато. Та герой моєї сьогоднішньої розповіді Роман Магоцький, розпочавши приблизно рік тому вишивати ікони бісером, пішов далі, аніж просто продавати свої роботи…

Комарнянин Роман Магоцький після закінчення у 2007 році місцевої школи навчався у ліцеї будівництва та побуту в Новому Роздолі. Там хлопець опанував професії маляра, муляра та штукатура. Згодом ще й закінчив курси офіціантів. Та все ж, у народженого в прекрасну весняну пору хлопця завжди в душі жила любов до творчої праці, до мистецтва. І от, у певний час, вона вилилась у вишиття ним прекрасних ікон. Учителем Романа, людиною, яка вперше показала йому, що й до чого, була комарнянка пані Наталя Качала-Голик.

А діло було так. Із першою своєю іконою «Свята родина» Роман прийшов у Громадську приймальню депутата Ярослава Дубневича. Хлопець мав трохи проблем зі здоров’ям, а сім’я, в якій, окрім Романа, ще є матір та троє сестер, не мала змоги оплатити необхідне лікування.

Отримавши допомогу від Ярослава Дубневича, за словами Романа, він отримав не лише допомогу, а й дещо більше…

«Поспілкувавшись у приймальні Ярослава Васильовича із дівчатами, його помічниками, я розповів їм про свої негаразди і про те, що не знаю, як бути далі, – Говорить Роман Магоцький. – Вони ж, оцінивши ікону, яку я тоді мав із собою, сказали, що у такий спосіб я б міг розвиватись, займатись справою, котра мені подобається, ще й заробити гроші на лікування… Що я й розпочав робити. Я, наполегливо вишиваючи нові й нові ікони, шукав клієнтів для них. До речі, першу вишиту мною ікону, яку я тоді мав із собою, купив Ярослав Дубневич, і мені це дуже приємно. Сьогодні вона висить у його громадській приймальні в Городку».

Вже незадовго Роман, маючи у своїй колекції з десяток робіт, зрозумів, що, не маючи власної торгівельної точки, якихось напрямків збуту, не зможе заробити на справі, яка йому ще й до душі…

«Та й, чесно кажучи, трохи шкода просто отак продавати, сухо розмінювати на гроші свою працю, працю, в яку я вклав частинку своєї душі, над якою сидів довгими нічними годинами… Комусь вона справді принесе радість, хтось купить, бо «модно»… Тому мені захотілось чогось більшого – показати людям свої ікони. Так у соціальній мережі в Інтернеті я розмістив оголошення про те, що шукаю спонсора для організації виставки моїх робіт. Відгукнулись не одразу – хоча, до речі, й так мало хто вірив у мій успіх – в те, що хтось безкорисливо відгукнеться допомогти. Але я собі подумав: але ж от Ярослав Дубневич усім допомагає, і йде назустріч людям. Тож, мабуть, не один він такий, є ще небайдужі і добрі люди…»

Добрі люди на життєвому шляху Романа таки зустрілись. Одного разу у м. Трускавець комарнянин Роман Магоцький зустрів киянку Роману Кобальчинську – до речі, заслуженого працівника культури України. Роман привіз туди свої роботи, а пані Романа відпочивала у тамтешньому санаторії. Зацікавившись іконами юного майстра, пані Романа запропонувала йому виставити свої роботи у Національному музеї в Києві, на що отримала згоду.

Після декількох поїздок в столицю Роман Магоцький ще більше набрався натхнення до праці. У Києві він став залишати свої роботи у церкві при монастирі отців Василіан, аби за щораз не возити їх поїздом.

Згодом, 14 січня цього року, була велика виставка у Києві, в монастирі Святого Василія, участь у якій взяв і Роман Магоцький. Серед учасників виставки були майстри народної творчості зЗгодом, 14 січня цього року, була велика виставка у Києві, в монастирі Святого Василія, участь у якій взяв і Роман Магоцький. Серед учасників виставки були майстри народної творчості з усіх куточків України.

«Тоді одного вечора, - пригадує мій співрозмовник, - у соцмережі на мій заклик допомогти організувати виставку відгукнувся один чоловік. Пам’ятаю, моїй радості не було меж… Від того часу заслужений юрист України, голова Всеукраїнської професійної спілки правників, кандидат юридичних наук Юрій Михальський, який тоді відгукнувся на моє прохання, допомагає мені в організації моєї праці. Разом із адвокатом, киянином Олегом Поліщуком, який згодом теж виявив бажання допомогти. І от, 21 квітня у київському арт-кафе «Шик» заплановано відкриття моєї персональної передпасхальної виставки, до якої я зараз ретельно готуюсь, планую представити близько 30 ікон…»

Сьогодні Роман Магоцький вдосконалює свою майстерність вишиття ікон, а також взявся й за інші роботи. «Нещодавно вишив бісером два рушники, також маю сорочки. Зараз вже вишиваю значно швидше, аніж раніше, приблизно одну ікону в тиждень. Цікаво було вишивати ікони, комбінуючи різний бісер – різної величини та форми. Така робота – важча за виконанням, проте виглядає дуже красиво. Нещодавно, зокрема, вишив образи Святої Катерини та Святого Георгія…»

Відколи Роман почав займатись вишиттям, зміг самотужки оплатити своє лікування, також допоміг фінансово мамі та сестрам. Після виставки у Києві, яка триватиме місяць, Роман планує організувати представлення своїх робіт і закордоном.

До речі, нещодавно Роман подарував одну із своїх робіт – ікону «Ісус у терновому вінку» о. Роману Шаку, настоятелю храму УПК КП Святого Михаїла, прихожанином якої хлопець є з ранніх літ.

Запитую Романа – що, на його думку, є рушійною силою його творчості, таланту, досягнень. На що юний майстер відповідає: «Вважаю, що талант – це сама здатність вірити в успіх. Мало хто вірив у те, що мене і мої роботи помітять, допоможуть з організацією виставок. Однак мені це вдалося, і я безмежно вдячний усім добрим людям, які мені в цьому допомогли і допомагають. Напевно, я в Бога щасливий…».

Що ж, Романе, бажаємо тобі успіху у твоїй праці! Працюй, і не зупиняйся на досягнутому!

Надія КАНАФОЦЬКА