1

«Львівські гастролі…» Андрія Куркова

А іншу половину – проживаючи у Львові на запрошення міського голови Андрія Садового. Саме градоначальник запалив письменника ідеєю написати про Львів. Таким був поштовх до створення роману "Львівські гастролі Джимі Хендрікса”.

«Києву я уже віддав честь. Повернув його у список літературних міст. Приїздять друзі з-за кордону, я воджу їх місцями зі сторінок моїх романів. Яр. Вал, Стрілецька, Рейтарська… Гідропарк, де купається Пінгвін Міша. І я подумав, чому б не зробити те саме зі Львовом…», - каже Курков.

В Галереї Фонду сприяння розвитку мистецтв на читання перших глав роману та передачу рукопису видавцеві зібралося вузьке коло людей. Атмосфера домашня, в п’ятницю ввечері послухати якісну літературу дійшли тільки «свої». «В Німеччині щодня відбувається по 30 зустрічей з письменниками. І люди збираються. У нас же якісь дивні процеси з елітою нині. Нагорі її немає. А знизу вона почала ховатися», - зауважує Курков.

Пан Андрій з цікавістю підходить до роялю: «Я зімпровізую. Це буде щось львівське, атмосферне. Нічний Львів. Поліфонія… Какофонія. Така музика у цього міста. Щось на зразок Стравінського»… Після музичного вступу відбувається читання та урочисте підписання угоди між письменником та видавцем.

- Пане Андрію, працюючи над романом, ви мешкали у Львові…

- Так. Я там багато ходив пішки. Мав улюблені маршрути. Дуже полюбився мені пам’ятник Смайліку – так його називають. Це місце зазначено у романі. Мене водили на екскурсії по неофіційних, закритих підвалах. В одному з них натрапили на склад протигазів. Був на горищах і в старих комунальних квартирах… Словом, в одній книзі всього не опишеш. У Львові з’явилися знайомі нові. Я обріс ними, як лоза може обрости виноградом. І подумав: «Хороші люди, треба їх в роман»…

- Хто ці люди?

- Алік Олісевич. Йому 53 роки. Він працює освітлювачем з лівого боку, тобто, лівим освітлювачем в Оперному театрі. Алік – перший хіпі у Львові. Я просто не міг не ввести його у роман. Я вже почав писати, коли познайомився з Аліком. А тоді зрозумів, що треба починати роман з нього. Тому переписував.

- А ви самі у молодості не належали до хіпі?

- Ні, я не був хіпі. Я ходив до літстудії і мандрував автостопом дуже багато. Стиль життя у мене був трошки інший. Брат старший у мене був хіпі. Його ловили на вулиці ці комсомольські опергрупи, розрізали кльош на штанях, вирізали шматки з довгого волосся.

- Хто ще з реальних людей потрапив до книжки?

- Мій друг Юрій Винничук. Він письменник, живе у Винниках під Львовом. Ми навіть збиралися підписувати з ним такий договір, що я не буду йому там приписувати ніяких орієнтацій. Юрко зараз не має ніякого уявлення, ким він постає у романі. Також прототипом стала Оксана Прохорець. Вона створила театр, який виступає по корпоративах. Дуже активна. Допомагає знедоленим. А от в житті вони з Аліком Олісевичем не знайомі. Я якось вирішив це виправити. Якщо вже в романі вони взаємодіють… Привів Оксану в гості до Аліка. Правда, дружина його, теж Оксана, була не дуже цим задоволена.

- Серед героїв роману є й вигадані, чи не так?

- Так. Там є така лірична лінія. Тарас. Він купив Опель 30-річного віку. І вирішив робити на ньому бізнес – витрушувати з людей ниркове каміння. Розробив маршрут і по ночах возить пасажирів Львівськими вулицями, по бруківці. Під ранок у нього збирається різна валюта у кишені. І він їде до обмінника. Міняє гроші у дівчини Дарки. В ній є загадка – дівчина постійно у довгих рукавичках. Виявляється, у неї алергія на гроші…

- Андрію, вже з перших глав відчувається, що роман насичений іронією...

- Звичайно. Тому що навіть про серйозні речі краще говорити трошки з іронією, щоб їх сприймали, не відштовхували… Бо буває така захисна реакція, що люди не хочуть говорити про політику, наприклад. Але якщо говорити про політику іронічно, одразу ставлення виникає і виникає інше бачення цієї проблеми.

- А ваше ставлення до життя – воно більш іронічне, чи серйозне?

- Я можу одночасно ставитися і іронічно, і серйозно. Тобто, ставитися іронічно, не забуваючи про реальність.

- Що все ж таки в вас домінує – оптимізм чи песимізм?

- Народився я оптимістом у країні оптимістів. Правда, країна оптимістів не витримала… Далі по життю склалася у мене теорія «чорного» оптимізму. Питають друзі: «Ну, ти вже нарешті став песимістом?» - «Ні, – відповідаю - Тепер я чорний оптиміст». Знаєте, це такий оптиміст, який впевнений, що все буде добре, але він до того часу не доживе. Таким я був довгі роки. Тепер знову став «білим». Очистився.

Андрій не видає основної інтриги роману. І загадкова назва поки що залишається нерозшифрованою. Але натякає, що за атмосферою книжка перегукується з фільмами Хічкока. Майже весь час герої діють у нічному Львові. Сюжетні лінії сплітаються з елементами трилеру і детективу. Містичність і напруження тримаються аж до розв’язки.

Графік поїздок та виступів у Андрія Куркова вже розписаний до кінця весни. В перелік країн, куди запрошують письменника, входять не лише європейські. Індія та Індонезія також чекають Куркова на своїх літературних форумах. Тож в Україні письменник опинився знову ненадовго. Цими днями «Львівські гастролі Джимі Хендрікса» проходять у Луцьку, Дрогобичі та Гусятині. Вихід роману заплановано вже на початок лютого. А за тим пана Андрія знову чекають літературні мандри.

«Львівські гастролі Джимі Хендрікса» слухала Ганя ГАВРИШ