3

Вади НБУ: коли настане час для відповідальності?

Українці мають найменшу середню заробітну плату навіть серед інших громадян з країн пострадянського регіону. Нас давно обігнали Білорусь, Молдова та Грузія, попри усі наявні там політичні, економічні та безпекові негаразди. В Україні дійсно триває війна, втім весь час кивати на її вирішальний вплив у провальному курсі щодо реформування вже українцям вже відверто набридло. Нинішня влада, сконцентрувавши в своїх руках усі важелі впливу на економічні та політичні процеси в державі виявилася неспроможною навести лад бодай в одній царині економіки.

Зубожіння населення не в останню чергу було зумовлено і кризовими явищами в банківській сфері. Передусім, звісно, йдеться про карколомну девальвацію національної валюти: гривня за 2,5 роки знецінилася більш ніж у 3 рази по відношенню до 1 долару. Навести лад із курсовими коливаннями мали в Нацбанку, для чого потрібно було кардинально реформувати банківський сектор. Голові Нацбанку – соратниці Петра Порошенка – Валерії Гонтаревій – фактично, було надано безпрецедентні владні повноваження. Йдеться, передусім про посилення ролі НБУ у регулюванні на валютному та кредитному ринках. Справді, усі ці заходи були спрямовані для посилення ваги регулятора із метою «почистити» банківську систему від недобросовісних власників банків та «оздоровити» кредитні портфелі. При цьому, паралельно із цими процесами відбувався й відверте зачищення тих фінансових установ, які або сприяли становленню попереднього режиму екс-президента Віктора Януковича, або просто були зручними «гаманцями» нинішніх опонентів діючої влади.

Після стабілізації курсових гойдалок й системного очищення банківського сектору мав би розпочатися розвиток. Однак наразі ми всі стали свідками закостеніння системи у зручній для неї позиції. Бізнес не має коштів для розвитку (кредити надто дорогі, а банкам не вигідно кредитувати), банки – нових клієнтів, громадяни – в більшості своїй й надалі не довіряють банківській системі. Про позитивні зміни декларує лише керівництво Нацбанку, яке щомісяця повідомляє про нові «успіхи» на ниві укріплення своїх повноважень та продовжує боротися з інфляцією висмоктуючи гроші з економіки на власні рахунки. Очевидно, що така політика НБУ не сприяє розвитку економіки.

Це яскраво видно на прикладі із банкрутством та ліквідацією банків. Саме дії НБУ на цій ниві не створюють умов для стабілізації банківської системи. Адже ключова реформа, яку мали здійснити у регуляторі – повернути довіру громадян до банківської системи. Зараз відбувається все навпаки: клієнти ще більше бояться того, що будуть банкрутувати інші банки. А якщо гроші ніяким чином не захищені – то краще їх залишити вдома «під матрасом». А ще ліпше – перевести у валюту, спричинивши нову кризу ліквідності й подальше знецінення національної валюти.

Виправити ситуацію ані самі громадяни, ані впливові політичні гравці поки що не можуть. Адже для цього потрібно мати певні легітимні важелі впливу, яких заздалегідь вони були позбавлені. Вже 1,5 роки у Верховні Раді тривають дискусії стосовно можливості звільнення голови Нацбанку, а віз й нині там. Ні у Верховної Ради, ані у громадськості немає достатньо важелів впливу, які здатні стимулювати керівників НБУ до дотримання закону та конструктивної фінансової політики.

Банкіри б’ють на сполох: подальша девальвація гривні, стагнація із кредитуванням, валютні обмеження не дають оздоровити банківську сферу, і кардинально гальмують одужання всієї економіки. Українці опинилися у заручниках безкарності керівництва НБУ та його нерозуміння страшних довгострокових наслідків такої політики для країни. І це при тому, що згідно Глобальному рейтингу конкурентоспроможності, стабільність української банківської системи другий рік поспіль є найгіршою в світі. Так, за даними 2015-2016 рр. за цим критерієм українська банківська система зайняла останнє 140-е місце, а в новому прогнозі на 2016-2017 рр. – лише на дві сходинки покращила свої позиції.
Кроки із лібералізації ринку, які намагається продемонструвати НБУ, не виглядають переконливо. Так, зниження облікової ставки з 30 до 15,5%, на думку банкірів, не матиме суттєвого впливу на пожвавлення економіки в цілому. «Зниження облікової ставки - це планомірний процес пом'якшення монетарної політики НБУ. Значного впливу на банківський ринок, зокрема, на кредитно-депозитну політику банків, це поки що не зробить», вважає начальник відділу по роботі з борговими інструментами на локальному ринку Concorde Capital Юрій Товстенко.

Ключова проблема, яку необхідно вирішити – встановити ефективний механізм контролю за рішеннями НБУ. При цьому, згідно із законодавством, Національному банку гарантовано невтручання у його діяльність з боку будь-яких державних органів та посадових осіб. Жоден державний орган чи інституція не мають повноважень для того, щоб проконтролювати ефективність виконання центральним банком своїх завдань, дотримання закону про НБУ.
Єдина можливість контролювати дії чиновників НБУ та якість їхньої роботи можливо у рамках функціонування Ради Нацбанку. Звісно, наразі її діяльність заблокована саме із метою досягти максимальної безкарності у діяльності регулятора. Саме тому Валерія Гонтарєва та її заступники можуть безліч разів звітувати у Верховній Раді про «успіхи» своєї роботи, а реальний дій бодай щось змінити у роботі НБУ у депутатів немає.

Саме тому у парламенті ведуться гострі дискусії щодо термінової необхідності відновлення роботи Ради НБУ, яка не працює більше року. Але навіть якщо Президент призначить свою половину складу цього органу, все одно в нього немає законодавчих механізмів виконати свою головну роль: визначати грошово-кредитну політику країни і контролювати дії керівництва Нацбанку. Якщо не змінити закон, Рада НБУ залишиться кишеньковою структурою керівника центрального банку.

Тому необхідні законодавчі зміни. Фактично, йдеться про встановлення реальної відповідальності за наслідки від дій чиновників НБУ.

Інтригою може стати розгляд законопроекту №5257 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення прозорості діяльності Національного банку України та підвищення його відповідальності перед суспільством», який був підготовлений та внесений народними депутатами від фракції «Радикальної партії» на чолі із її лідером Олегом Ляшком. Одним із ідейних натхненників документу – нардеп від «РПЛ» та керівник фінансового комітету парламенту Сергій Рибалка пропонує надати Раді НБУ повноваження звертатись до Президента та парламенту з обґрунтованою пропозицією щодо звільнення членів Правління та Голови НБУ.

Крім того, на думку авторів законопроекту, нинішня недосконалість законодавчої бази створює величезні корупційні ризики, які практично неможливо компенсувати діяльністю новостворених антикорупційних органів.

Існуюча система управління НБУ фактично «замикає» усі важелі впливу на політику регулятора на одній персоні – очільнику Нацбанку. І найголовніше: згідно із законодавства, серед підстав для звільнення Голови НБУ з посади немає жодної, пов’язаної з негативною оцінкою роботи НБУ.

Визначені на даний момент основні функції НБУ не відповідають потребам сьогодення у нашій державі. Це стосується недоліків у валютній, монетарній, регуляторній та наглядовій складових роботи НБУ по відношенню до банків. Ми стали свідками того, як банківська система не впоралася із своїм основним завданням - задоволення потреби у кредитуванні економіки та створення нових робочих місць.

Найголовніше, чого досі не зрозуміло керівництво Нацбанку – рано чи пізно за всі недоліки своєї роботи потрібно відповідати. Якби діяльність чиновників НБУ та його Голови дійсно нормалізувала ситуацію у банківському секторі, питань до роботи регулятора б було менше. Втім, ми бачимо лише невтішні реалії: повний розвал банківської системи на тлі посилення контролюючих функції Нацбанку, чиновники якого повністю впевнені у своїй безкарності. Справді дуже небезпечні тенденції.

В той же час, діяльність НБУ в сфері банківського регулювання і нагляду залишається непрозорою для громадськості і учасників ринку. Масові банкрутства банків призвели до катастрофічного падіння рівня довіри до банківської системи з боку громадян. Українці втратили свої заощадження, бізнес – збанкрутував, а решта банків не знають що робити зі страшним рівнем «поганих» кредитів, які не в змозі обслуговувати збанкрутілі підприємства чи збіднілі громадяни. Нацбанк, встановивши невиправдані вимоги до обсягу та темпів нарощування капіталу, зумисно «вбиває» малі банки, що призводить до монополізації ринку. Довіра до банківської системи досягла найнижчих показників з часу проголошення незалежності. А рівень кредитування економіки – найнижчий за останні 10 років.

Можливо, такі результати роботи когось і вдовольняють. Зрештою, настав час з’ясувати – кого саме, і чи не за наш із вами рахунок відбувається цей бенкет безвідповідальності.

Олександр РАДЧУК