4

І влада, і опозиція провалили «іспит на зрілість» у вшануванні жертв у Луцьку

Зрада

Юрій Макаров: Режим робить ставку на розбрат, на розгубленість, на інстинкт

Жартам про «Верховну зраду» років десять, якщо не більше. Вже важко відновити справедливість і встановити авторів геніального мему, але щойно він наповнився новим, буквальним і граничним змістом. 148 народних депутатів зрадили свою країну, і це тавро вони мають нести до кінця якщо не свого життя, то принаймні політичної кар’єри.

Я не прихильник знаменитої максими «My country, right or wrong». Цей вислів, який по черзі приписують чи то Черчиллю, чи то Рузвельту, в повному вигляді мав зовсім протилежний зміст, аніж той, який у нього зазвичай вкладають, а саме: «Моя країна, права вона чи ні. Якщо вона права, треба дбати, щоби вона залишалася такою, якщо ні, треба її виправляти». Автор – давно забутий міністр внутрішніх справ США Карл Шурц (1849–1906). Погодьтеся, зовсім інший компот.

В історії моєї країни, як і, вочевидь, будь-якої іншої, чимало чорних сторінок, якими не варто пишатися. Українці у масі своїй – звичайні люди, не янголи. Янголам узагалі місце не на грішній землі, а трохи вище. І, якщо вже зовсім відверто, я трохи гальмую, коли доводиться за звичаєм відповідати на вітання «Слава Україні!» – не тому, що не шаную героїв, а тому, що загальне уявлення про суть геройства в нас вельми спрощено. Але ж це не означає, що можна танцювати на кістках жертв трагічних обставин. Саме це зробила минулої п’ятниці об’єднана команда депутатів регіоналів і комуністів, надіславши листа на підтримку ініціативи Сейму Польщі розібратися з українськими кривдами, а саме закликали своїх польських колег визнати, що українці під час Волинської трагедії вчинили геноцид над поляками.

Волинь – справжня трагедія, одна з таких, яка потребує глибокого осмислення нащадками. Робити це можна по-різному. Можна за рецептом найбільш мудрих і гідних поляків, зокрема католицьких єпископів, серед яких був майбутній папа Іван-Павло ІІ, – далекого 1965 року вони запропонували універсальну формулу примирення: «Вибачаємо й просимо вибачення». Нагадаю, що тоді той заклик було адресовано німцям, а з ними в Польщі був такий непід’ємний вантаж образ, який із нашим не порівняти. А можна згадувати лише своїх небіжчиків, вшановувати тільки їхню пам’ять, що означає зневагу до інших, а отже, зраду пам’яті всіх.

Сенат Польщі цього разу, схоже, пішов другим шляхом. Делікатно, «по-європейськи», з акуратними формулюваннями на зразок «етнічні чистки з ознаками геноциду». Про українців, які гинули поруч за таких самих «ознак», про передумови неминучих зіткнень, зокрема політику форсованої колонізації поляками кресів до війни, про геть не гуманітарні акції Армії Крайової, про провокації спецзагонів НКВД, завданням яких було підлити бензинчику в багаття, тобто про весь комплекс трагедії 70-річної загалом ані пари з вуст. Поки що принаймні. Ми дізнаємося, чи ухвалив Сейм антиукраїнський документ, тільки після того, як це число Тижня буде здано в друк. Наразі ж польські депутати самі не розуміють, як їм скористатися з несподіваної підтримки українських колег.

Фізіогноміка заважає вірити, що 148 зрадників напередодні заслуженої відпустки можуть турбуватися чимось, окрім отримання чергової матеріальної допомоги й бронювання п’ятизір­кових готелів на Балеарах. У будь-якому разі не зростанням «ксенофобських, антисемітських та неонацистських настроїв», як зазначено в документі, ретельно перекладеному польською мовою. Швидше за все, документик спустили парламентським блазням безпосередньо з Банкової, де вже готуються до нового політичного сезону. Порядок денний таким чином визначено: від вересня боротимемося й далі з фашизмом, бо для інших гасел бракує як креативу, так і реальних досягнень. Як це робитиметься, теж не бозна-який біном Ньютона: полякаємо пенсіонерів, зобов’яжемо бюджетників, мобілізуємо Вадиків, усе вже випробувано на Європейській площі та на Великій Житомирській.

Те, що це не спрацює, нікого не має хвилювати: головне – звітувати й освоїти бюджети. А наслідки? Досі біло-синьо-червоні практикували ксенофобію – а як ще назвати питому, принципову, послідовну, агресивну антиукраїнськість? – тільки всередині країни. Тепер їх потягло на міжнародний масштаб. Можливо, якийсь практичний сенс у цьому є, за кордоном лише знижуть плечима й вирішать: розбирайтеся самі у своїй божевільні! Саме те, що треба. Тільки українці навряд чи подарують зрадникам їхній цинізм.

Замість займатися освітою заклопотаних, затурканих, замучених «покращенням» людей, замість будити в них громадян і, не боюся цього слова, патріотів - режим робить ставку на розбрат, на розгубленість, на інстинкт. А це може означати перспективу не нового Майдану (під час якого, нагадаю, жодна шибка не постраждала), а нової Врадіївки у всеукраїнському масштабі. Невже не лячно?

Тиждень

Грицак: Офіційна українська влада перетворила заходи в Луцьку на фарс

Поминальні заходи за жертвами Волинської трагедії, які відбулися у Луцьку, можна назвати фарсом – з огляду на поведінку української офіційної сторони. А той малий інцидент, коли в польського президента влучили яйцем, радше додає до цього фарсу, але це не є головною подією, тому що головною була відсутність належного офіційного представництва з українського боку.

Про це сьогодні у коментарі ІА ZIK заявив історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

«Український Президент не знайшов ні часу, ні мужності прибути. По-перше, це грубе порушення протоколу. По-друге, навіть з моральної точки зору мав би бути відповідний до глави Польської держави рівень, при чому це ж відбувалося на українській території. Те, що навіть Прем’єр не з’явився, а прислали віце-прем’єра, сприймається дуже однозначно – що українці знехтували цією нагодою. І це переважає в коментарях, які зараз ідуть з Польщі», – зазначив історик.

На його думку, опозиція так само провалила цю подію, адже майже нічого не зробила. «Опозиція показала, що більше дбає про електорат, аніж про якісь довготривалі інтереси, тому що зрозуміло – що би вона не сказала в цій ситуації, це відлякає одну чи другу частину електорату. І тому частку цього провалу треба приписати й опозиції», – переконаний Грицак.

Натомість, додав він, дуже добре повела себе в цій ситуації і «здала екзамен на зрілість» громадськість, інтелектуали і, насамперед, церква.

«Вони зробили все, що можна було зробити, аби надати цій події важливого значення. Було кілька дуже важливих заяв, ну і, зокрема, минулої суботи і неділі ми провели з Мирославом Мариновичем спільну молитву за участі польських і українських публічних фігур у Павлівці і в Сагрині. Особливо хочеться відзначити роль церков, які так активно взяли участь у цій справі. Це не тільки прецедент у волинській дискусії, а взагалі прецедент в політичній історії України, коли всі церкви висловили одну і ту ж точку зору. Всі наші церкви – починаючи від Римо-католицької і закінчуючи Московським патріархатом – зайняли однакову позицію щодо Волині. І це є дуже позитивно», – зазначив Грицак.

Підсумовуючи, історик зазначив, що «політики цю акцію провалили, а натомість суспільство заслуговує на найвищу оцінку».

Нагадаємо, президент Польщі Броніслав Коморовський та віце-прем’єр України Костянтин Грищенко, опісля спільної молитви за упокій душ полеглих у Волинській трагедії у Луцькому костелі святих Петра і Павла, закликали обидва народи до примирення.

Після молебню за душі загиблих під час Волинської трагедії у президента Польщі Броніслава Коморовського влучили яйцем.