7

Вся справа – в турці! (Зимові спогади про Анкару, і не тільки...)

Напевне, століття турецьких нападів на українські території породили в нашій уяві безліч стереотипів, як і в кожному з випадків, коли йдеться про «ворога» - байдуже, коли саме та чи інша нація була ворогом: час іде, стереотипи живуть вічно.

Можливо, курортне узбережжя, розроблене згідно запитів туристів із пострадянського простору, і відповідає уявній картинці «тепло, купа народу, базари, шкіряні вироби, скрізь можна розплатитися доларами, все крадуть». В той самий час, Туреччина, далека від туристичної катавасії, може виявитися не зовсім такою, або зовсім не такою, якою Ви очікуєте її побачити.

Пересадка в аеропорту ім. Ататюрка у Стамбулі. В кошику перевірки авіаційної безпеки я забуваю телефон і помічаю це лише в літаку. Вдалий початок подорожі! От вам і Туреччина – двох годин в країні не пройшло, а вже маю неприємності і починаю впадати у розпач: лишитися у «нецивілізованій» країні без зв’язку – досвід не з приємних, не кажучи про сам факт втрати мобільного. За сім хвилин після того, як стюард зв’язався по рації із службовцями на усіх стійках, які я суто теоретично могла пройти, моя Nokia повернулась до сумки, де їй належало бути. Здивуванню не було меж. Виявляється, крадуть не всі і не все.

Рівненькі дороги, розв’язки і тунелі в місті – це Анкара. Спершу важко звикнути до того, що всі водії сигналять. Зібралося три машини при виїзді на головну дорогу – задній обов’язково мусить посигналити і «висловити» незадоволення, що перед ним хтось є. Пори ціну палива у 3,5 євро машин в місті багато і трапляються затори. Таксі уніфіковані, жовтого кольору, всі обладнані лічильниками. Але один стереотип все ж підтверджується: Анкара – місто без початку і кінця, і розташування вулиць не знають навіть таксисти. З пункту А в пункт Б можна дістатися діаметрально протилежними шляхами. Як? Хитросплетіння східних вулиць, або тривіальна містика.

Ввечері запитала дорогу у пари років сорока, що говорили англійською. Вони порадилися між собою, куди мені йти. Показали напрямок. Але дискусія продовжилась. Приєднався хлопець, що просто проходив повз, і вони почали обговорювати, як же насправді пройти до бульвара Ататюрка. Мені між тим уже махнули рукою: "Go, go!!" - і я їх лишила за палкою дискусією про розташування вулиць Анкари.

Мрії про те, що в Туреччині буде лагідна і тепла зима, розвіялися одразу ж. 12-18 градусів морозу, сніг по коліна, іній на кущах та деревах. Пагорби навколо міста білі, на дорогах слизько. В далекій холодній Україні було тепліше.

Суспільство, що формально домінується чоловіками. Загальна військова повинність для всіх громадян чоловічої статі від 20 до 41 року. До 32 років існують можливості відстрочок, наприклад, навчання в університеті. Опісля, в залежності від рівня освіти, до армії все одно доведеться піти на термін 6, 12 або 15 місяців, оплачувана офіцерська робота в офісі з 9:00 до 18:00 або неоплачувана казармена служба. Дівчата не хочуть заміж за хлопців, що не служили. До речі, про дівчат. Відтоді, як у Туреччині не стало гаремів, акценти у сімейному житті значно змістилися. Кількість чоловіків по країні сильно перевищує кількість жінок, молоде покоління турків не так просто може знайти собі пару. «Вартість» жінок зростає, і вдома у більшості сімей керівну роль нині відіграє саме дружина.  Ті ж чоловіки, котрим не пощастило потрапити під шлюбні санкції, затято подивляються у бік… саме так. У бік України.

Інженер чи програміст – зарплата будь-якого випускника технічного університету, так само як і медика чи держслужбовця, буде приблизно однаковою. Це дозволяє адекватно розвивати, на відміну від України, не тільки аутсорсинг у інформаційних технологіях, а і всі інші  галузі. Таким чином, люди мають можливість реалізовувати себе в обраній спеціальності і забезпечувати свою родину.  От тільки було б з ким цю родину створити.

«Ми також маємо багато стереотипів щодо вас», - ділиться спостереженнями Ерсін, 26-річний інженер авіаційних систем.  «Ваші чоловіки ліниві і весь час п’ють. Взагалі, всі слов’янські чоловіки ліниві, але Україна до нас найближча за відстанню. Ви, можливо, ще цього не знаєте, але ми вже почали інвазію. Та й що таке турецька кров? З давніх-давен ми брали собі українських жінок. Тому не дивуйтеся. Ми занадто сильно змішані».

Поговорили й про природу появи гена карих очей в українців.  Якщо з приводу того, що геть  не кожен українець проводить дні за чаркою, ситуацію вдалося прояснити, то стосовно лінощів українських чоловіків та того, чим це нам загрожує, довелося дослухатися і задуматися. Почнемо хоча б з того, що у турецькій версії інтернет-ресурсу Urban Dictionary Україна – одна з найпопулярніших тем.  В коментарях до неї озвучується, наприклад, ідея того, що всіх турецьких жінок потрібно зібрати і вивезти чим подалі. На їх місце ввезти в Туреччину жінок з України. Інша пропозиція – побудувати міст через Чорне  море до Одеси.

«Ми вам сподобаємося, от побачите. Українські жінки стомлені бездіяльністю та інфантильністю українських чоловіків. Ви любите, щоб про вас дбали і дали відчути себе жінкою, у якої є чоловік. А у турків це в крові.»

Циклічний процес? Щодо часових рамок цього процесу, почута мною оцінка – 10-20 років. Прогноз, гідний внесення  до календаря Майя, якби тільки той не закінчувався поточного року…

В Османській імперії дружина мала право одержати розлучення від чоловіка в разі, якщо той не задовольняв її кавових потреб. Яким же було моє здивування, коли на моє прохання кави в офісі мені принесли скляночку розчинного напою. На сніданку в готелі кави не було взагалі. Де ж найвідоміший атрибут Туреччини – кава, зварена в джезві на піску? «Ніколи не проси у офіціанта каву.

Проси еспресо, капучіно, лате… А ще у нас є особливий вид кави – кава по-турецьки! Спробуй, тобі сподобається», - з таємничим виглядом повідомили турки. Прийом спрацював. Тим не менше, ця кава, що подається в малесенькій чашечці на два ковтка, трапляється в кав’ярнях та ресторанчиках, і не у всіх.

«Для чого відкривати Starbucks у країні з такою культурою споживання кави?» - запитаєте Ви. Та саме для того, щоб розгублений турист міг втамувати кофеїнову спрагу, не інакше.

Середня турецька сім’я із двох-трьох чоловік за місяць споживає 2 – 2,5 кілограми чорного чаю. В офісі із 15-20 людьми кілограм-півтора використовується за день. П’ють чай з цукром із маленьких скляних чашечок, що розширюються догори. Зранку, під час обіду та за вечерею, а також увесь час між ними. Розфасовка заварки у магазинах відповідна – від 500 грамів.

«Я ніколи не пробував свинини, але хочу». «Я люблю свинину, але тут її дуже тяжко знайти і вона занадто дорога». «Ми приїдемо до вас в гості, і там спробуємо найкращі страви із свинини». Від багатьох можна почути такі неприйнятні для турецької культури судження.  Схоже, вони всерйоз готуються куштувати страви своїх майбутніх українських дружин.

Ірина ЗАГІРСЬКА