4

Антонієви печери: під землею грішники не оселялися

Коли спускаєшся до чернігівських Антонієвих печер, одна за одною виникають різні думки. Захоплюєшся величчю підземних храмів. Дивуєшся, як можна провести життя під землею у вологій атмосфері крихітної келії. Не віриш у те, що кістки у каплиці справді належать ченцям, вбитим монголо-татарами. Але найбільше вражає, що у печерах ти відчуваєш легкість і душевний спокій.

«Нас ще у школі водили туди на екскурсію. У деяких коридорах не було електричного світла, тож ми йшли зі свічками», - ділиться спогадами про Антонієви печери Сніжана Пушкар, чернігівчанка, яка нині живе у Києві.

Дівчина відвідувала і підземелля Києво-Печерської лаври. Каже, що у столиці є печери, які можуть відвідувати лише паломники - для туристів вони недоступні. Хоча у лаврських печерах є, так би мовити, “бонус” у вигляді мощей святих, Антонієви киянці все-таки подобаються більше.

«Київські печери більш масштабніші за наші. Адже там безперервно діяв монастир. А у Чернігові його діяльність припинилася після тотального розгрому міста монголо-татарами. Відродився тільки наприкінці 15 початку 16 століть», - розповідає Олег Васюта, заступник начальника відділу наукових досліджень печер та пам’яток археології Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній”.

Антоній Печерський, на честь якого названі печери, перебрався до Чернігова у 1069 році. На цей момент монаху, якого справедливо можна назвати “духовником усієї Русі”, уже мав 86 років. Тому науковці припускають, що печери на одній із Болдиних гір він копав не сам.

На території заповідника розташовані три печерні комплекси: окрім Антонієвих, є іще Новоантонієви та Аліпієви печери. Перші датують 17 століттям, вони простягаються на 750 метрів і повністю занедбані. Інші довжиною 150 метрів, є підземний храм початку 20 сторіччя. Також до заповідника включено декілька келій давньоруських монахів.

Наразі відвідувачам доступні лише 350 метрів антонієвих підземель. Склепіння у деяких печерах, келіях та переходах укріплені металевим каркасом або сіткою; у стіни подекуди вузьких коридорів вмонтовані світильники.

Відновлювати їх почали ще у 60-х роках - місцеві ентузіасти організували добровільну спелео-археологічну експедицію. Копали у вихідні. У 1967 році комунікації увійшли до складу заповідника.

До Антонієвих веде вхід через будівлю Іллінської церкви, зведену тут у 12 столітті. Печери розташовані рівнями - у чотири поверхи (глибина від 2 до 12 метрів відносно поверхні гори). Цим пам’ятка відрізняється від інших церковних підземних комплексів в Україні.

На нижньому рівні печер можна побачити келії ченців, поховальні ниші-лукули, кімітірію із рештками відлюдників. Іще на одному можна побачити каплицю з гробницею, де за легендою поховані монахи, які загинули під час монголо-татарської навали у 1239 році.

У 18-19 століттях підземні комунікації реконструювали. Більшу частину древніх підземель зруйнували, а решту перебудували. Тому нинішній вигляд печер далекий від оригінального. Під час реконструкції були збудовані три підземні храми - святих Антонія, Миколи Святенника та Феодосія Тотемського. Останній дуже вражає - це найбільший підземний храм в Україні (висота 8,5 метрів, довжина – 15,5 м). Білі стіни, склепіння, карнизи та півколони цієї церкви зроблені в стилі українського бароко. У храмі дивує підлога, викладена плиткою, та... піч.

«Церкви були діючі. У 18 столітті вирішили збудувати шість груб для опалення. Але коли почали їх топити, то приміщення тільки наповнилися димом. Річ у тому, що у лабіринті висока вологість - 96-97%. Отож, п’ять печей розібрали, а одна чомусь залишилася», - розповідає Васюта.

Археолог каже, що в підземеллях температура постійна - і влітку, і взимку 10-12 градусів. Якщо в мороз можна спуститися і погрітися, то влітку, коли тепло, відчувається дискомфорт.

Утім, переконаний, що це може бути тільки тимчасовий фізичний стан організму. Особисто мені у печерах на душі було дуже спокійно, відчув якесь умиротворення.

«Тут тільки позитивна аура. Коли ми ходимо печерами, то здається, що тут мешкали десятки монахів. Однак насправді під землею відлюдників було не більше 5-6 осіб. Усі решта - у монастирі нагорі. За тогочасними монахами, як і за нинішніми, водилися грішки. Але під землею люди гріховні не жили. Багато відвідувачів міряють енергетику, хтось приходить і стоїть декілька годин в одному місці, хтось каже, що печери допомагали у лікуванні», - говорить науковець.

Мабуть, немає таких пам’яток, які не оповиті різноманітними легендами та розповідями чи то задля приваблення туристів, чи то вигаданими ними же. Антонієви печери не виключення. Переповідають, що нібито від чернігівських печер до київських веде підземний хід. Васюта спростовує байку - ставить просте запитання: навіщо сполучати міста, що суперничали у той час у всіх сферах: і в політичній, і в культурній? До того ж такий хід при нинішньому розвитку техніки прокласти важко - що вже казати про часи Русі.

Народження легенди чоловік пояснює так: і у Києві, і у Чернігові багато підземель. Наприклад, у чернігівському Єлецькому Свято-Успенському жіночому монастирі (розміщується на одній із Болдиних гір неподалік Антонієвого комплексу) теж є печери, що тягнуться на 250 метрів. Дослідники побачили у них склепіння, викладені цеглою 17 століття. Утім, припускають, що вони могли виникнути на місці печер давніх слов’ян. До речі, Антоній Печерський також деякий час жив на місці цього монастиря.

Науковець розвінчує і міф про привид “чорного монаха”. Утім, як кажуть, диму без вогню не буває - дивне явище спостерігав не лише Васюта із колегами, а й екскурсанти.

«Біля церкви Миколи Святенника є хід-загадка. Не можемо зрозуміти, для чого його копали. Може, промахнулися, коли хотіли з’єднати з нижнім ярусом. На стіні напис, який датуємо кін. 16 - поч. 17 ст: “Боже, допоможи рабу Божию Тарасію”. Так от у кінці цього незавершеного ходу іноді можна бачити димчате світіння, яке нагадує невелику фігуру», - розповідає пан Олег.

Цьогоріч таке “світіння” він бачив уже сім разів, коли водив екскурсії. Бачили і учасники туристичних груп. Пояснити це явище археолог не береться.

Довідка:

До Чернігова з Києва можна доїхати за півтори-дві години “маршруткою”. Автобуси відправляються у міру наповнення від станції метро “Лісова”. Вартість квитка - 40 грн.

Музейний комплекс “Іллінська церква та Антонієви печери” працює щодня з 9 години до 16:30. Для дорослого відвідувача квиток коштує 6 грн., а для учнів і студентів - утричі дешевше.

За екскурсію по комплексу правлять 30 грн. Завчасно замовити її можна за телефоном 0 (462) 60-86-03.

Якщо матимете бажання фотографувати чи фільмувати, то додатково доведеться викласти 20 та 70 грн. відповідно.

Що ще варто подивитися у Чернігові

На Болдиній горі над Троїцько-Іллінським монастирем та Антонієвими печерами розміщена могила (з монументом) українського письменника Михайла Коцюбинского та його дружини. Трохи далі знаходяться слов’янські кургани Безіменний та Гульбище. Поруч із ними Меморіал слави та Могила невідомого солдата.

Вал (Дитинець)

Дитинцем або Кремлем називалася внутрішня, найбільш укріплена частина стародавніх міст Київської Русі. Вал - найдавніша частина міста з пам’ятками архітектури, історії, культури 11-20 ст. та музеями. Зокрема, на Валу дитинця встановлено 12 гармат, які стояли на бастіонах чернігівської фортеці у 16-18 ст.

Клас колегіуму

У приміщенні Чернігівського колегіуму - найстарішого на Лівобережній Україні навчального закладу - створена експозиція, присвячена історії освіти, яке бере початок з давньоруських часів. Також відтворено клас навчального закладу - столи, лавки, сторінки рукописних підручників 18 ст. списки учнів, атестат, книги, чорнильниці, дзвінок, різки тощо.

Виставка ікон

У приміщенні (Чернігівського Колегіуму - унікальної пам’ятки архітектури українського бароко 18 ст.) можна подивитися зразки професійної і народної української ікони кін. 17 поч. 20 ст., Старообрядницької ікони кін. 18 поч. 20 ст., а також ивори декоративно-прикладного мистецтва і стародруки.

Катерининська церква

Цю церкву важко не побачити - вона зустрічає кожного, хто в’їжджає до міста з боку столиці. Вона збудована в пам’ять про героїзм козаків Чернігівського полку під командуванням полковника і наказного гетьмана Якова Лизогуба, проявлену під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році. Храм був освячений у 1715 році на честь святої Катерини, яку шанували в Україні з давніх часів. Цікаво, що за час свого існування церква суттєвих перебудов не зазнала. Наразі між представниками московського і київського патріархатів уже не один рік точаться суперечки щодо того, хто має право на храм.

Борисоглібський собор

Цей один свідок князівської доби (12 ст.) розміщений у стародавньому центрі міста поряд зі Спаським собором. Він є усипальницею князів роду Давидовичів, характерним зразком чернігівської архітектурної школи ХІІ ст.

П’ятницька церква

Унікальний витвір майстрів останнього періоду давньоруської архітектури. Збудована у кінці 12 - на початку 13 ст. поруч із торжищем і названа на честь святої Параскеви - П’ятниці, покровительки торгівлі, сільського господарства, сім’ї. Сучасний вигляд церкви - реконструкція її в стародавніх формах. П’ятницька церква неодноразово руйнувалася і перебудовувалася. Вперше була зруйнована в 1239 р. під час татаро-монгольської навали.

Єлецький Успенський монастир

Архітектурний ансамбль Єлецького Успенського монастиря знаходиться на березі Десни, між стародавнім чернігівським дитинцем (сучасна територія Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем (розміщений на Антонієвих печерах). За легендою монастир заснував у середині 11 ст. князь Святослав Ярославич - на одній із ялин у цій місцевості явилася ікона Божої Матері.

Прогулянка Черніговом. Антонієви печери View more presentations from Vladimir Grebionkin