2

Епоха вандалів

Цісар в історію не потрапив

Першим на черзі був «манеж». За копійчані обіцянки влада дозволила будівництво супермаркету й виділила земельну ділянку. За кілька місяців на місці історичної споруди виросла залізобетонна скляна «потвора».

Наступним об’єктом стала казарма на вул. Чайковського. Нам надали лист-відповідь відділу охорони культурної спадщини Управління культури облдержадміністрації, у якому зазначено, що «будинок за адресою вул. Чайковського, 7 в м. Коломия не занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного чи місцевого значення, не занесений до Переліку нововиявлених пам’яток культурної спадщини і згідно історико-архітектурного опорного плану м. Коломия не становить цінності як об’єкт культурної спадщини».

Однак історія говорить зовсім інше. Наприкінці ХІХ ст. в Коломиї для потреб австро-угорської армії було збудовано добротні казармені приміщення, які могли справно служити для багатьох наступних поколінь, навіть за умови їхнього перепрофілювання. Цю величну гарнізонну споруду біля парку К. Трильовського по вулиці А. Чайковського зведено за проектом німецьких зодчих в міліарному архітектурному стилі, з елементами європейського «палаццо», ідею якого запропонував сам архікнязь із династії Габсбургів.

У касарнях містився цісарсько-королівський 66-й батальйон «Коломия» піхотного полку крайової оборони, згодом — 3-й батальйон 36-го піхотного полку, утвореного в 1889–1901 рр.

Цей будинок — останній свідок присутності імператора Австро-Угорської імперії Франца-Йосифа І у нашому місті. Зупинявся тут і полковник легіону Українських січових стрільців Вільгельм-Франц фон Габсбург-Лотрінген (Василь Вишиваний) — онук австрійського імператора Франца-Йосифа I. Із цією будівлею пов’язані біографія й доля визначного українського військовика, сотника УГА Гриця Голинського, коменданта Гуцульського куреня в 1919 р., якого розстріляли більшовики у Станіславі 1941 р.

У п’яти власників…

На одній із сесій міської ради 2004 р., де вирішувалось питання про передачу земельної ділянки в оренду, Володимир Мойсик переконував присутніх, що у приміщенні казарми згодом влаштують Гуцульський університет. Годі казати, що ніхто університету не побачив, більше того, ніякі роботи з облаштування навіть не розпочиналися.

Тривалий час об’єкт залишався поза увагою, була навіть ідея перенести сюди служби та відділи міськвиконкому. Однак 2010 р. казарму почали тихцем розбирати. Юрій Мартинюк, директор ТзОВ «Княжий двір», яке й придбало будівлю 2006 р., офіційною причиною руйнування назвав скарги жителів сусіднього будинку, мовляв, казарма небезпечна для їхнього життя.

Нам надали висновок експертного обстеження технічного стану будівлі, яке проводило державне підприємство «Карпатський експертно-технічний центр національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці» в особі технічного експерта в галузі будівництва та обстеження будівель і споруд Марії Малярчук. Ось що зазначено в результатах обстеження: «Внаслідок регулярного замокання основи фундаменту спостерігається посідання фундаментів, випадання окремих каменів та цегол мурування фундаментів; в стінах першого поверху з’явилися тріщини внаслідок постійного посідання фундаменту, тріщини у муруванні склепінь (арочника), особливо у п’ятах та замку, в зовнішніх несучих стінах спостерігається розшарування рядів кладки, руйнування карнизної частини, черепична покрівля вичерпала свій експлуатаційний ресурс на 100%, пошкоджена гідроізоляція фундаментів».

Але нас зацікавило дещо інше: до 2010 р. будівля нікому не заважала, аж раптом знадобився висновок, що казарма знаходиться в аварійному стані. Виявляється, саме в цьому році й розпочалося будівництво на території, де розміщена пам’ятка. Власників об’єкту з 2004 р. змінилося зо п’ять. Ми віднайшли план на забудову ділянки першого власника: якщо подивитися на нього, то бачимо, що казарму не збиралися руйнувати. Натомість теперішній власник має на неї інші комерційні плани. На території розпочали зводити житлово-торговельний комплекс, а казарма не вписується в нього «гармонійно», оскільки порушує будівельно-проектні норми. Іншими словами, історична споруда просто заважає власникам.

Зазначу, що якби колишня влада не виділила ТзОВ «Княжий двір» земельну ділянку, ніяке будівництво не розпочалося би. Ми не можемо стверджувати, що колишній міський голова чи хтось із депутатів був зацікавленою особою. Але чому ж тоді було зруйновано «манеж», а тепер збираються знести й дві інші казарми, які пережили Австро-Угорську імперію, польську, радянську влади, але з легкої руки виконавчого комітету Коломийської міської ради були передані в приватну власність?

На другому засіданні тимчасової контрольної депутатської комісії з приводу збереження історичної будови та недопущення її руйнування Юрій Мартинюк переконував усіх присутніх, що в казармі — гігантська тріщина, яка проходить через всю будівлю, у зв’язку з чим становить загрозу для мешканців сусіднього будинку та перехожих. Звичайно, членів комісії зацікавило, що ж то за фатальна тріщина, через яку потрібно розбирати (не зносити) історично важливу будівлю. Депутати побачили зовсім іншу картину: знятий паркет, розібрані кахельні печі, зруйноване до третього поверху горище у лівому крилі (знято черепицю, сволоки та цеглу)… 

Згідно з висновком тимчасової контрольної депутатської комісії, казарма не перебуває в аварійному стані, однак власник постарався хоча б наблизити її до такого: практично незворотний процес руйнування розпочато. Натомість Юрій Мартинюк виправдовується, що сам — тільки за збереження казарми, але не може суперечити думці жителів, які звернулися до влади з листом, де вимагають знести споруду і побудувати там дитячий майданчик.

Також власник стверджує, що йому невигідно розбирати казарму, тому він залучив сторонню фірму, яка замість плати бере матеріали. Ми, звичайно, перевірили цю інформацію. Експерти і прості розрахунки доводять, що економічно вигідніше просто знести казарму, ніж розбирати її по частинах. Натомість ТзОВ «Княжий двір» ніяких бульдозерів чи екскаваторів не використовує, а просто акуратно розбирає. До слова, одна черепиця, що нібито «вичерпала свій експлуатаційний ресурс на 100%», нині коштує близько 5 дол. Враховуючи моду на екологічно чистий товар, а саме цей будматеріал таким є, прибуток з демонтажу очевидний — як із продажу черепиці, так і цегли.

Обхідний маневр

Рішенням сесії міської ради руйнацію будинку призупинено, а казарму внесено у план архітектурних цінностей Коломиї. Та щоб її внесли у реєстр історичних пам’яток архітектури місцевого значення, будову потрібно відновити, на що ні власник, ні міський бюджет грошей не мають. Мер та відповідні служби шукають вихід з доволі-таки складної ситуації — як зберегти історичну споруду і виконати умови власника та орендатора цієї земельної ділянки. Нам стало відомо дещо більше: виявляється, ТзОВ «Княжий двір» винен міському бюджету понад 1 млн грн за цю земельну ділянку, але вимагає в обмін рівноцінну, до того ж у центрі міста… Нагадаємо, що згідно з рішенням сесії міської ради заборонено «роздавати» муніципальні землі, можливий лише продаж через аукціон. Нині, як стверджує міський голова Ігор Слюзар, він не бачить ділянки, яку б можна було запропонувати власникові.

Ну а поки що вся увага громадських діячів, місцевих політичних лідерів, журналістів, українських телеканалів прикута до історичної споруди. Зокрема, інтелігенція звернулася з вимогою не допустити знесення історичної пам’ятки в Коломиї, під якою підписалися віце-президент Українського національного комітету ICOMOS Андрій Салюк, письменник Роман Іваничук, академік Української академії мистецтв Борис Возницький, народний артист України Петро Бенюк, генеральний директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп та ще сотня шанованих людей…

Тим часом інші чиновники кинули свої «трудові резерви» на розбирання казарм, які розташовані на вул. Довбуша. Міська влада настільки «стурбована» збереженням історичної будівлі в парку Трильовського, що геть забула про інші, не менш вартісні історичні споруди — «Червоні касарні». Міська адміністрація зробила стратегічно правильний крок: висловивши своє занепокоєння з приводу руйнування казарм в парку Трильовського, відволікла увагу громадськості від казарм на вул. Довбуша. Мовляв, одного історичного об’єкта для «порятунку» досить, адже в мерії досі не знають, звідки взяти гроші на реконструкцію.

Казарми не просто пережили дві влади й імперію — за ними завжди дбайливо доглядали, бо знали, що зруйнувати легше, ніж збудувати. Не переживуть вони тільки нашу «демократичну українську імперію». Лишилося завалити два музеї, Народний дім, музичну школу і ратушу та ще 35 архітектурних пам’яток Коломиї, кожна з яких потребує переважно капітальної реставрації, а потім можна полегшено сказати: «Та тут Австрія нічого не зробила, її тут узагалі не було!»

Оксана РОМАНЕНЧУК