Хто такий «нормальний українець»: Кілька тез щодо дискусії про націоналізм в Україні (оновлене)

Люди, які цікавляться історією, як і ті, хто пам’ятає той час із власного досвіду, знають, що в совєтський період саме використання української мови у певних контекстах автоматично таврувалося як «український націоналізм», що, залежно від конкретної епохи, могло потягнути за собою широкий спектр покарань: від розстрілу і таборів за правління Сталіна до цькувань, звільнень з роботи і заборони друкуватися чи виступати на сцені у більш пізній, «ліберальніший» час. З погляду совєтського/російського імперського центру не існувало чогось такого як «нормальний українець». Українець міг бути або оперетковим «хохлом», який в усьому визнає вищість «старшого брата», охоче переймає його мову, історичні наративи та культурні символи, або ж «кровожерливим націоналістом», сама сутність буття якого зводиться до ненависті до інших народів, передусім до росіян.